Напрями фінансування видатків бюджету на економічну діяльність

Бюджетна практика свідчить про багатоманітність форм фінансування видатків бюджету на розвиток економіки, застосування яких дає змогу вирішувати неоднакові за суспільним призначенням завдання. За цією ознакою бюджетні видатки, які спрямовуються в реальний сектор економіки, можна класифікувати на бюджетні трансферти, внески у статутні фонди та бюджетні кредити (рис. 9.1). Відмінні риси кожної із цих форм дають змогу застосувати індивідуальні підходи до формування завдань бюджетної політики на сучасному етапі демократичних перетворень, що сприятиме підвищенню прозорості й ефективності витрачання бюджетних коштів.

Головною особливістю бюджетних трансфертів є наявність чітко визначеного перерозподільчого ефекту, що поширюється на різні сектори економіки. При цьому перерозподіл бюджетних ресурсів в економічній системі має відповідати загальновизнаним критеріям, суть яких зводиться до забезпечення економічної доцільності та зменшення соціальної нерівності. Тим часом при плануванні бюджетних трансфертів слід враховувати те, що в демократичній державі рішення у сфері суспільних фінансів приймаються політичними інститутами, у зв’язку з чим дотримання наведених критеріїв є досить складним завданням. Як відомо, в політиків існують мотиви для прийняття рішень, які відрізняються від побажань виборців, що призводить до можливості пошуку власного зиску від ухвалених рішень щодо такого перерозподілу. Тому бюджетні ресурси, які направляються у формі трансфертів, мають становити незначну частку видатків державного та місцевих бюджетів на економічну діяльність.

Рис. 9.1. Форми фінансування видатків бюджету на економічну діяльність

Для пом’якшення негативних наслідків перерозподілу, надання бюджетних трансфертів часто обмежується державними підприємствами, результати діяльності яких впливають на добробут широких верств населення. Це ускладнює підтримку приватного сектору економіки, ефективність функціонування якого загалом є вищою. У цьому разі необхідно досліджувати причини, які перешкоджають нормальному функціонуванню державних підприємств, а також ідентифікувати реальних одержувачів вигоди від такого перерозподілу. Єдиним випадком, який не викликає суттєвих заперечень щодо доцільності надання бюджетних трансфертів суб’єктам будь-якої форми власності, є необхідність компенсації втрати та пошкодження основних фондів внаслідок стихійного лиха, техногенних катастроф й інших форс-мажорних обставин.

Бюджетні трансферти можна також направляти для вирішення таких стратегічних завдань як активізація інноваційного розвитку економіки, зменшення ресурсо- й енергоємності, підвищення екологічної безпеки підприємств, налагодження виробництва імпортозаміщуючих товарів і послуг тощо. Однак, зважаючи на обмеженість бюджетних ресурсів та ризики їх перерозподілу, залучення коштів для таких цілей доречно здійснювати на умовах співфінансування з приватним сектором.

Іншою формою фінансування видатків бюджету, які спрямовуються на економічну діяльність, є внески у статутні фонди підприємств державної та комунальної власності. Як відомо, існують сфери економічної діяльності, в яких суб’єкти господарювання таких форм власності функціонують ефективніше. До них, зазвичай, належать галузі, єдиними споживачами продукції яких є держава чи органи місцевого самоврядування, а також ті, де функціонують природні монополії і т. ін. Тому пріоритетною метою при створенні державних і комунальних підприємств має бути досягнення економічного та соціального ефекту для населення всієї країни чи відповідних територіальних громад, а не реалізація певних комерційних проектів, які можуть бути успішно здійснені приватними інвесторами.

Значний вплив на економічний розвиток справляють бюджетні кредити, які з усіх форм фінансування видатків бюджету спричиняють найменший перерозподільчий ефект. Зважаючи на це, надання бюджетних ресурсів для інвестиційних цілей у позиковій формі найпридатніше для стимулювання діяльності суб’єктів господарювання недержавної форми власності. При цьому кошти бюджету можуть бути використані як безпосередньо для надання бюджетних кредитів, так і для формування спеціалізованого інвестиційного фонду, який, відповідно, кредитував би реальну економіку. В останньому випадку позитивний вплив бюджетних інвестицій зросте, адже повернені кредити зможуть накопичуватись для подальшого інвестування. Крім того, створений фонд матиме змогу самостійно залучати фінансові ресурси з небюджетних джерел для інвестиційних потреб.

За прикладом зарубіжного досвіду з метою забезпечення належного рівня управління бюджетними кредитами доцільно створити спеціальну фінансово-кредитну установу. Функціонування банків розвитку дасть змогу спрямовувати на реалізацію пріоритетних проектів не тільки бюджетні асигнування, але й ресурси, які залучаються на міжнародних фінансових ринках під гарантії уряду. Поміж цим, застосування специфічних умов надання інвестиційних кредитів дозволить залучати ресурси суб’єктів підприємницької діяльності для співфінансування важливих інвестиційних проектів. Для прикладу, практика функціонування Банку Розвитку Казахстану свідчить про те, що на 1 долар інвестицій цього банку відбувається залучення 1 долару інших інвесторів-учасників співфінансування схвалених банком проектів.

Поряд з цим, в літературних джерелах можна зустріти альтернативні форми фінансування видатків бюджету на економічну діяльність у вигляді операційних витрат і капіталовкладень. Зокрема, останні можуть здійснюватись у відомчому розрізі та через інвестиційні проекти. Сутність відомчого підходу полягає в тому, що спочатку загальна сума виділених коштів спрямовується міністерствам і відомствам, а далі розподіляється між підприємствами, установами й організаціями, які знаходяться у їх підпорядкуванні. Така форма фінансування бюджетних видатків характерна для країн постсоціалістичного табору та є пережитком командно-адміністративної системи витрачання бюджетних ресурсів. Не дивлячись на те, що відомчий підхід є основним для України, його недоліки – неефективне і нецільове використання коштів – мають стати лейтмотивом відмови від застосовування.

Натомість держави, які вибрали демократичний поступ у майбутнє, фінансування видатків бюджету на економічний розвиток здійснюють головним чином в розрізі інвестиційних проектів. Цей підхід дозволяє концентрувати бюджетні ресурси на реалізації основних завдань, надмірно не розпорошуючи їх. Проте ручне регулювання економікою і бюрократично побудований бюджетний механізм в Україні спотворюють процес виділення коштів з бюджету на інвестиційні цілі. Зокрема, ключові прогалини вітчизняної практики фінансування інвестиційних проектів криються у недоліках тендерного відбору виконавців того чи іншого проекту, а також подекуди недостатньому врахуванню таких критеріїв як термін окупності, рентабельність, економічна ефективність тощо.

Фінансування окремих галузей економіки не може обійтися без операційних витрат, що являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури. В загальному вигляді типологію їх форм можна зобразити наступним чином (табл. 9.2).

Таблиця 9.2