Групування за стадіями

Таким чином, у діагнозі неодмінно повинно бути відбита: локалізація новоутворення, ступінь поширення первинної пухлини, ступінь поширення метастазів у регіонарні лімфовузли, наявність віддалених метастазів, стадія пухлинного процесу.

Диференціальна діагностика злоякісних пухлин слинних залоз проводиться з:

1. Захворюваннями, що розташовуються в самій слинній залозі

- Сіалоаденіти та камені протоків

- Хвороба Мікуліча

- Кісти

2. Захворюваннями, що знаходяться поза залозою, але в безпосередній близькості до неї.

- Карцинома шкіри

- Остеомієліт нижньої щелепи

- Брахіогенні пухлини

- Хронічні лімфаденіти

- Метастази пухлин різноманітних локалізацій у шийні лімфатичні вузли.

Діагностика. У основу діагностики повинна бути призначені клініка і перебіг пухлини, що дають можливість визначити тривалість її існування, темп росту, її розмір, форму, консистенцію і поширення. Проте клінічне обстеження хворого повинно використовувати і цілий ряд додаткових методів. Найбільше ефективні з них - сіалографія і цитологічне дослідження пунктатів пухлини або лімфатичних вузлів шиї. У деяких випадках, особливо при утворені виразки пухлини застосовується біопсія.

Сіалографія - контрастне рентгенологічне дослідження слинних проток шляхом введення в них рентгенконтрастної речовини, частіше всього йодоліпола, ліпоідола. При доброякісних пухлинах видна мережа розгалужень проток слинної залози, що вінцем оточують пухлину. На фоні пухлини протоки, як правило, не визначаються. При злоякісному новоутворенні структура проток різко порушується:

визначаються неправильної форми "озера" контрастної маси, переривання й ампутація окремих гілок, дефекти наповнення, що пронизують усю тканину пухлини. Сіалографія дає можливість визначити також співвідношення пухлини з навколишніми тканинами і кістками. Це дуже важливо для упорядкування плану оперативного втручання.

Біопсія, природно, не може визначити ступінь поширення пухлини, але вона дає точне уявлення про характер і ступінь її злоякісності. Отже, вона також вирішує питання про характер і обсяг операції. Застосовують пункційну біопсію.

Лікування пухлин слинних залоз дуже складне і потребує високої кваліфікації онколога. У основі лікування доброякісних пухлин слинної залози лежить оперативне видалення їх. При наявності злоякісних новоутворень найкраще починати лікування з опромінення і закінчувати післяопераційним опроміненням. Цей комбінований метод дає найбільш сприятливі результати.

Радикальне оперативне втручання при раку слинної залози заключається в тотальному видаленні слинної залози без зберігання гілок лицьового нерва з одночасним видаленням клітковини та лімфовузлів підщелепної ділянки і шиї (поверхневих і глибоких) у єдиному блоці з слинною залозою.

Променеве лікування не є самостійним методом лікування пухлин слинних залоз, тому що при цьому не можна домогтися повної ліквідації новоутворення. Але як допоміжний метод опромінення має дуже велике значення. Променева терапія може бути застосована як у доопераційному періоді, так і після операції. Ціллю передопераційної променевої терапії є зменшення пухлини і її метастазів, збільшення рухливості пухлини, девіталізація пухлинних клітин із метою попередження розвитку рецидивів і метастазів. Ціллю післяопераційного опромінення є знищення можливо зоставшихся пухлинних осередків і клітин, що можуть дати рецидиви.

Крім оперативного втручання та опромінення використовують також селективну внутрішньоартеріальну хіміотерапію, особливо при великих неоперабельних пухлинах (як самостійний метод лікування або у вигляді неоадьювантної терапії).

Віддалені результати при лікуванні доброякісних пухлин цілком сприятливі. Проте і після видалення цих пухлин можливі рецидиви, особливо при змішаних пухлинах. Тому можна ще раз підкреслити, що енуклеація пухлини повинна бути замінена резекцією слинної залози.

При лікуванні злоякісних новотворень рецидиви спостерігаються значно частіше і складають від ЗО до 60 %, особливо при мукоепідермоїдних пухлинах. Це значно знижує віддалені результати лікування. Лікування рецидивів дуже важка задача, оскільки вони малочутливі або зовсім не чутливі до опромінення, а оперативні втручання дуже обмежені через нерухомість пухлини.