Учитель. Подальший розвиток феодальних відносин призвів до послаб­лення Київської держави

Подальший розвиток феодальних відносин призвів до послаб­лення Київської держави. Окремі феодальні князівства відособлювались і на­бували дедалі більшої політичної та економічної не залеж-ності. У цей час від­буваються зміни і в галузі культури та мистецтва. Це виявляється у посиленні міс-цевих традицій, характерних для удільних князівств. У мистецтві періоду феодальної роздробленості велике значення мала наявність двох взаємодіючих факторів, які впливали на його розвиток. На форму-ванні стилю, з одного бо­ку, великою мірою позначився зростаючий ідеологічний, політичний вплив цер­кви, а з іншого боку, не менш важливою була і творча участь народних майстрів у здійсненні будівельних і художніх задумів удільних князів.

Новизна і різноманітність форм і прийомів найбільш яскраво виявилися в архітектурі. Розсуваю-чи рамки церковних канонів, починають дедалі виразні­ше пробиватись нові паростки самостійного ху-дожнього мислення і в живописі, У Київській, Чернігівській, Володимиро-Суздальській, Галицько-Волинській та інших землях на основі київської художньої спадщини і місцевих традицій фор­муються самостійні школи і напрями, з'являються талановиті місцеві зодчі, ху­дожники, майстри прикладного мистецтва. Так, письмові джерела називають найбільш прославлені імена архітекторів: киянина Петра Милонега («художни­ка, мастера не проста», як його названо в літописі), новгородця Петра, чудового майстра Авдія, що здійснював художні оздоблення церкви у Холмі, новгородських ювелірів Коста і Братила, ливарника Костянтина, живописця Аліпія та ін.

При всій відмінності місцевих художніх шкіл і напрямів творчі зв'язки між ними були дуже міцні. Це пояснюється, насамперед, спільністю культурних тра­дицій, закладених у період Київської Русі, а також прагненням народу зберегти єдність роздробленої феодалами держави.

«Мікрофон»

• Які зміни відбулися у розвитку мистецтва XI—XII ст., порівнюючи з попе'-реднім періодом?

• Що є характерним для мистецтва України XI—XII ст.?

Творчий проект «Мистецтво України XI—XII ст.»

Учень.

Для архітектури цього періоду характерне швидке зростання сто­лиць феодальних князівств, будуються феодальні садиби, церковні й купецькі будівлі. Як і раніше, великого значення набуває монастирське будівництво. У містах і посадах тепер споруджують церкви не тільки князі, а й бояри, купці, деякі ремісники. Іншого характеру набуває оборонне будівництво: замість ук­ріплень виникають численні феодальні замки і фортеці.

У галузі будівельної техніки також відбуваються зміни. У цей час майже повсюдно зникає мішана техніка кладки. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали. Так, у Середньому Подніпров'ї розвивається цегляна техніка кладки із застосуванням численних керамічних деталей, у Новгороді використовують місцевий плитняк, у Галицьких землях виникає білокам'яна архітектура, у будівництві придніпровської Русі продовжують зберігатися традиції архітектури XI ст, але вже у 30-ті рр, XII ст. тут виникають нові риси.

Учень.

До відомих пам'яток цього періоду в Київський Русі належать цер­ква Богородиці Пирогощі на Подолі, збудована у 1132—1136 рр., та знаменита Кирилівська церква, збудована на околиці Києва. Це типова культова споруда періоду феодальної роздробленості.

Кирилівська церква більша за розміром і значно багатша оформленням за Богородицю Пирого-щу. У її архітектурі помічаємо вплив чернігівської архітек­турної школи, фасади церкви прикрашали архітектурні пояси. Внутрішнє оздоб­лення — настінний фресковий розпис, кольорові мозаїчні та керамічні плитки підлоги. У Кирилівській церкві донині зберігся фресковий розпис, що є найпов­нішим комплексом розпису руських храмів XII ст.

Учень.

Характерним у цей період є подальший розвиток фрески і цілко­вита відсутність мозаїки, бо тех.-ніка фрески була більш дешевою і зручною. За її допомогою вдавалося швидше і повніше здійснювати художні задуми. У роз­писах виникає нова тематика — картини «Страшного суду», які зображували загробне життя людини. Перший такий розпис належить також Кирилівсько­му монастирю.

Однією з особливостей розпису Кирилівського храму є зображення балканських і місцевих свя-тих, поданих у вигляді воїнів, що відбивало войовничі наміри удільних князів.

Учень.

Дещо з іншому напрямку розвивається у XII ст, архітектура Чер­нігівщині. Одвічний суперник Києва Чернігів у цей час стає центром сильного феодального князівства. У 20-ті рр. у Чернігові формується архітектурна шко­ла з рядом місцевих особливостей. У чернігівській архітектурі, наприклад, за­стосовується чудова кераміка, якою оздоблювалися фасади. В основі великих чернігівських соборів лежить усе такий же тип Успенського собору Печерського монастиря, а архітектура, як і в усьому Придніпров'ї, близька до згадуваних вище київських споруд XII ст. Особливостями чернігівської архітектури є за­стосування різьблених білокам'яних деталей (Борисоглібський і Благовіщенсь­кий собори), вживання в ряді випадків штукатурки фасадів із розшивкою її на квадрати (собор Єлецького монастиря, Іллінська церква), більша ошатність де­коративного оформлення фасадів.

Учень.

Близькою до архітектури Києва та Чернігова була також архітек­тура Володимира-Волинського, її пам'яткою є відомий Мстиславів Успенський собор 1160 р., дуже схожий на Кирилівську церкву в Києві, та ряд церков XII ст., виявлених під час археологічних розкопок.

У цей період формується галицька архітектурна школа, характерна само­стійним творчим напря- мом. У Галичі, як і у Володимирі-Суздальському, по­ширеною стає білокам'яна архітектура, майстри якої досягли досконалості. Із каменю будували стіни, склепіння, Конструкції. Місцевий сірий вапняк вживали для скульптурного різьблення. Іноді скульптурні зображення роз­мальовувалися і вкривалися позолотою. Близькість Галича до країн Західної Європи зумовила освоєння деяких вироблених там буді-вельних і художніх прийомів. Так, у типах споруд і характері білокам'яного різьблення можна просте-жити вплив романської архітектури сусідніх країн: Угорщини, Поль­щі, Моравії.

Учень.

Нове піднесення київської архітектури, що почалося у90-тірр. XII ст., добре ілюструється буді-вельною діяльністю київського князя Рюрика Ростиславича. У цей час у Києві працював славетний майстер Петро Милонег, який на замовлення князя збудував грандіозну підпірну стіну у Видубицькому монастирі. Можливо, він був автором проектів інших споруд. За Рюрика бу­ло споруджено церкву апостолів у Бєлгороді під Києвом, яка вражала сучас­ників своєю висотою і красою, а також Василевсь-ку церкву на «Новому дворі». Цікаво, що фрескові зображення апостолів були виконані не на синьому, а на золотому тлі. Це ніби відтворювало традиції мозаїк, що встановилися за часів Київської Русі.