Учитель. Чи є до доповідача запитання?

Чи є до доповідача запитання? (Учні задають запитання, до­повідач відповідає.)

Художник-майстер мозаїки та фрески.

Я художник, який створює свої зображення чи візерунки за допомогою однорідних чи різних за матеріалом частинок (каменю, смальти та ін.). Мозаїка — один із видів мону­ментального мистецтва.

У Київській Русі мистецтво мозаїки досягло високого розквіту.

Із часом (кінець XII—ХИІ ст.) мозаїку стала витісняти більш дешева і до­ступна фреска. Фреска — техніка живопису фарбами (на чистій чи вапняній воді) по свіжій, сирій штукатурці, яка під час виси-хання утворює тонку прозо­ру плівку карбонату кальцію, що закріплює фарби і робить фреску довговіч-ною. Штукатурний грунт для фрески кладеться, як правило, в декілька шарів і скла­дається з гашеного вапняку, мінеральних наповнювачів (кварцовий пісок, поро­шок вапняку, роздрібнені цеглини чи кераміка), іноді у склад підґрунтя додають органічні добавки (солома, льон). Наповнювачі запобігають розтріскуванню шту­катурки. Для фрески використовують фарби, що не вступають у хімічні сполуки з вапняком. Використовуються в основному натуральні земляні пігменти (охри, умбри), а також марси, синій і зелений кобальт. Рослинні фарби (індиго і бакани), кіновар, сині, а іноді й чорні фарби наносяться на вже висохлу штукатурку за допомогою клею. Фреска дозволяє користуватися тонами в їхню повну силу, але під час висихання фарби сильно бліднішають. Для мистецтва Візантії, Старо­давньої Русі був характерним прийом античних майстрів — закінчувати фрески по сухому за допомогою темпери (фарби, зв'язуючою речовиною яких є емульсія з води та яєчного жовтка, а також із розведеного на воді рослинного чи тварин­ного клею, змішаного з маслом).

Перші храми Київської Русі прикрашали переважно візантійські майстри. Мозаїчні та фрескові композиції Софійського собору в Києві, виконані у другій половині XI ст., майстерно узгоджені з архітектурними розчленуваннями, відоб­ражали напружене духовне життя персонажів (святі, члени великокнязівської сім'ї), що передавалося зосередженим на глядача поглядом широко розкритих

великих очей. Багато динаміки було у світських сценах танку, охоти (розписи веж Софійського собору в Києві). (Відбувається перегляд комп'ютерної презен­тації «Мозаїки та фрески Київської Русі» (розділ «Софійський собор»).)

Розмаїття мозаїк, фресок, що покривали стіни, стовпи, арки, підбанний про­стір, косяки віконних прорізів, вражало своєю красою, загадковим світом об­разів. На південній і північних стінах централь-ного нефу було зображення ро­дини Ярослава Мудрого, на західній (яка згодом обвалилася) - портрет самого засновника Софії. У баштах передані сцени полювання, приборкання диких ко­ней, дійства скоморохів, музикантів, танцюристів. Особливий інтерес виклика­ють фрески, які розповідають про візит Ольги до Константинополя, прийняття її візантійським імператором, відвідання іподрому.

Князь Ярослав Мудрий так шанував Пречисту Діву, що наказав іконопис­цям створити з мозаїки над вівтарем Софійського собору величний образ Пре­святої Заступниці, Яка підносить руки в молитві.

Ось як описував цей чудотворний образ один із мандрівників: «Зріст Бо­городиці величезний, як і всі її діяння на Русі. Вона стоїть на золотому камені, покладеному в непохитну основу для всіх, хто прибігає під її захист. Небесного кольору її хітон, червлений пояс, і на ньому висить черезплічник, яким Вона ви­сушує стільки сліз. Блакитні поручі на її зведених до неба руках. Золоте покри­вало опускається з голови та перекинуте, як мофорій, на ліве плече, на' знамення її покрову, ширшого за хмари, за гласом церков-них пісень. Світла зірка горить на чолі Богоматері та дві зірки на раменах: бо Вона Сама Мати Невга-симого Світла, була для нас Зорею Невгасимого Сонця». На великій дузі склепіння, в усю її довжину Ярослав Мудрий наказав викласти чорною мозаїкою по-грецьки напис, який перекладається так: «Бог

посеред нього — воно не захитається; Бог допоможе йому зранку» (Пс. 45, 6).

Відтоді серед киян поширився переказ, що місто їхнє не загине доти, до­ки тримає над ним руки Божа Мати в Софійському соборі. І справді, коли віра в людях послабшала, коли вони забули про покаяння та зашкарубли у гріхах, коли князі стали шматувати рідну землю на малі вотчини і лити кров у братов­бивчих усобицях, прийшла покаранням на київські землі орда хана Батия. Тата­ри спалили Київ, сплюндрували Софійський собор. Але стіна, на якій викладе­но чудотворний образ Божої Матері з піднятими в молитві руками, залишилася неушкодженою. Так само непохитно простояла вона дев'ять віків — витримала всі руйнації та перебудови храму. Тому цей образ і стали називати «Неруши­мою Стіною».

А ще називають його Орантою. Із грецької мови це слово перекладається як «Молитвениця». Богородицю-Оранту зображають із піднятими в молитві рука­ми та долонями, розкритими назовні. Це жест заступницької молитви.

У мозаїках Михайлівського Златоверхого монастиря в Києві (1108 р.) ди­намічність композиції, невимушеність руху поєднуються з підкресленою індиві­дуалізацією зовнішності окремих святих. (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Мозаїки та фрески Київської Русі» (розділ «Михайлівський Злато­верхий монастир»))

Подібно до Софії, церква Михайлівського Золотоверхого монастиря бу­ла вся вкрита фресками і мозаїками. Стиль Михайлівського стінопису має західноєвропейські, романські впливи. Мистецтво цих мозаїк за походженням було візантійське, але саму мозаїку виконали київські учні греків.(Уч«і перегля­дають слайди: фігури апостолів із - «Євхаристії»-; фрагмент мозаїки Михайлівсь­кого Золотоверхого монастиря в Києві, закінченого в 1108 р.)

Коли із XIII ст. мозаїку стала витісняти фреска, зросла роль місцевих майст­рів фрескового живопису, які внесли елементи свого бачення цього мистецтва. У розписах кольорове моделювання змінюється лінійним, фарби світлішають, у типах облич, костюмах отримують перевагу слов'янські риси (фрески Ки­рилівського монастиря в Києві, остання третина XII ст.). (Відбувається пере­гляд комп'ютерної презентації «Мозаїки та фрески Київської Русі» (розділ «Ки­рилівський монастир»).)

Як бачимо, стіни і склепіння оздоблює мистецький фресковий розпис. Най­краще збереглися фрески південної апсиди (наприклад, «Кирилівського приділу»), котрі ілюструють «діяння» святих Кирила й Афанасія Олександрійського.