Біоетичні критерії дозволеності біомедичних маніпуляцій та генної інженерії

Під зростаючим тиском досягнень науково-технічного прогресу біоетика виявляє моральність дій людини в біології і медицині з огляду на виживання людства і довкілля. На Нюрнберзькому процесі, було доведено, що нацистські лікарі умертвили 70 тис. осіб з фізичними і душевними вадами і вперше проводили досліди над полоненими. Досліди над ув'язненими проводили і під час Другої світової війни японські лікарі у Японії та на окупованих нею територіях, а також американські лікарі у 1963 – 1971 рр. в США.

Ситуація суттєво ускладнюється тим, що людське суспільство перебуває в стані глибокої кризи духовності, моралі, коли людське життя втратило цінність. Спроби людей підмінити собою Бога, “покращуючи Його творіння”, можуть призвести лише до катастрофічних наслідків для людства.

Ми живемо у вирішальний час в історії науки та людської цивілізації. Щораз більша загроза для людського життя виникає через біомедичні маніпуляції. Тому при залученні людини до експериментів важливо дотримуватися таких основних морально-правових вимог, як-от: добровільна згода; надання особі, яка бере участь в експерименті, повної інформації про ризик та можливі негативні наслідки; захист життя та ідентичності людської особи. Світове об’єднання лікарів вимагає, щоб така особа була поінформована про предмет експерименту, його метод, можливі наслідки, а також щоб вона мала гарантоване право у будь-який момент відмовитися від експерименту.

З відкриттям у 1953 р. структури ДНК і у 1956 р. — зв’язку між генетичним кодом і хромосомами почалася епоха генетичних маніпуляцій. Сьогодні найбільша міжнародна наукова програма полягає у вивченні сукупності усіх генів (генома) людини для виявлення будови нашої генетичної системи та її патологій.

Нові форми маніпуляцій, що загрожують життю людей, виникли на основі генної інженерії, яка швидко розвивається. Генна інженерія – напрям молекулярної біології й генетики, який, розробляє лабораторні методи цілеспрямованого утворення організмів з новими комбінаціями спадкових властивостей, створення нових генетичних структур. Опанування сучасних біологічних і медичних технологій стало можливим через пізнання біохімічної структури носія спадкової інформації – ДНК, декодування її та опрацювання методів її модифікації із застосуванням технік біоінженерії. Ці відкриття дали змогу здійснювати біотехнологічні процеси спершу на окремо взятих клітинах, відтак на рівні тканин і органів. Синтез та введення в організм штучних генів відкриває широкі можливості для корекції природжених вад і деформацій, терапії спадкових хвороб, продукування спеціальних ліків надзвичайної важливості: людського інсуліну, інтерферону, соматостатину, соматотропіну, антигрипних вакцин, антигепатиту А і В та багатьох інших, вдосконалення або створення нових процесів їх органічного синтезу.

З позиції персоналістичної біоетики такі дії оцінюються як моральні, бо служать на благо людини.

Проте генна інженерія створює також технології, що є далекосяжними у негативних наслідках, такі як клонування, технологія отримання стовбурових клітин ембріона людини, штучне запліднення, програмування людини з визначеними характеристиками, зі здібностями лише для вузької спеціалізації.

Надзвичайно небезпечною є генна терапія статевих клітин, бо вона пов’язана зі зміною геному в ряді поколінь, що може викликати непередбачені нові мутації і порушення рівноваги між людським суспільством і довкіллям.

Унаслідок генної інженерії нові мікроорганізми можуть набути незвичної патогенності або резистентності до певних лікарських речовин. Нині вкрай важко боротися з локальними вогнищами віспи, холери, чуми. Наслідки прориву захисних біологічних, природних бар'єрів патогенними рекомбінантними мікроорганізмами годі й уявити.

Тіло, і передусім його генетична програма, його генетичний код, в єдності з духом творить єдність особистості. Отже, будь-яке втручання в тілесну природу людини, а тим паче і в його генетичний код є втручанням у цілісність людської особистості і може бути виправдане лише у разі терапевтичної необхідності, інакше воно є проявом панування однієї людини над іншою. Етичний критерій ґрунтується на тому, що генетичний код становить основну глибинну структуру кожної людської особи і кожне втручання, яке може привести до знищення фізичної індивідуальності людського суб’єкта, є замахом на головну цінність і недоторканість людської особистості, створеної за образом і подобою Божою.

Інструкція "Donum Vitae" ("Дар життя") застерігає: “Певні спроби вплинути на хромосомну і генетичну спадковість, які не є терапевтичними, а націлені на продукування людських істот, відібраних щодо статі та інших наперед визначених якостей - такі маніпуляції суперечать гідності людини, її цілісності та ідентичності. Тому вони жодним чином не можуть бути виправдані можливими корисними наслідками для майбутнього людства”[40, 72].

З погляду персоналістичної біоетики не можна допускати такі експерименти, які лише дуже невеликою мірою зумовлюють розвиток медичних наук, не стосуються потреб конкретних хворих людей і безпосередньо зачіпають гідність осіб, що беруть у них участь, порушують їх цілісність, нищать їхнє життя або створюють непропорційно великий ризик у досягненні очікуваних позитивних результатів.

Втручання генної інженерії у соматичні клітини етично дозволене, якщо потрібно модифікувати їх дегенерацію або ваду. Нетерапевтичне експериментування зі стовбуровими клітинами людського ембріона етично неприпустиме незалежно від його мети. Втручання на стадії ембріона є великою етичною проблемою, оскільки завжди єризик знищити його фізіологічну цілісність та спокуса створювати ембріони для експериментування, що морально неприпустиме.

Генна інженерія вирішує завдання, пов’язані з діагностикою, терапією, продукуванням ліків, пошуками альтернативи, експериментуванням. З метою терапії втручання допустиме лише стосовно тої особи, яка потребує допомоги — не можна жертвувати одною людиною задля користі іншої. Етично прийнятне використання генної інженерії для синтезу гормонів, наприклад, інсуліну. У цих ви­падках виникають технічні та етичні проблеми, які стосуються передусім екології довкілля.

У всіх випадках втручання генної інженерії необхідно аналізувати критерій етичної дозволеності ― "не все, що технічно і науково можли­ве, етично дозволене". Цей критерій має бути індивідуалізований через раціональне міркування. Згідно з терапевтичною засадою можна пожертвувати частиною тіла, якщо це на користь цілій особі. Однак тут слід зважати на те, що тіло і дух є суттєвою єдністю особи, тобто людсь­ка реальність не обмежується лише тілом. Тому людський розум повинен захистити цілісність людини у її інтегральності. З цього випливають такі етичні засади:

- забезпечувати охорону життя і генетичну ідентичність кожного людського індивіда. Кожне втручання, що веде до знищення людського індивіда, навіть якщо воно здійснене для блага інших людей, є зневагою фунда­ментальної цінності людської особи;

- втручання здійснювати лише для виправлення вади чи усунення хвороби, яка не піддається лікуванню жодним іншим способом;

- дбати про охорону екосистеми як середовища, що важливе для життя і для здоров'я людини, бо все, створене Богом, є благом і має бути збережене;

- розуміти відмінність між людиною та іншими живими істотами, яка полягає у здатності до самосвідомості, сво­боди, відповідальності; людина не повинна бути засобом;

- забезпечення компетентної участі світової спільноти. Проблема втручання генної інжене­рії не може бути розв'язана лише науковцями чи політиками, тому що стосується майбутнього усього людства і вимагає відповідальної участі цілого суспільства.