Біоетична концепція охорони життя людини.

Репродуктивні технології - технології життя чи смерті?

Клонування людини – досягнення чи небезпека?

План

1. Біоетичні проблеми репродуктивних технологій.

2. Критерій етичної дозволеності допоміжних прокреативних технологій.

3. Біоетична неприпустимість продукування та використання живих людських ембріонів для отримання стовбурових клітин.

4. Аргументи біоетики проти клонування людини.

Людина, завдяки своїй особистісній гідності має право бути зачатою у гідний спосіб, тобто у подружньому єднанні в любові та виростати при своїх генетичних батьках. Багато нових репродуктивних технологій не лише порушує це право, а і призводить до смерті.

У світі, зокрема в Україні, з кожним роком зростає число неплідних подружніх пар, що збільшує попит на використання репродуктивних технологій.

Статистика свідчить, що неплідність трапляється у 15-20 % усіх подружніх пар. При цьому у 55-65 % випадків неплідною є жінка, у 45-55 % — чоловік, а здебільшого – чоловік і жінка одночасно. У світі щороку з’являється близько 10 млн нових неплідних шлюбних пар. Кількість неплідних подружніх пар в Україні сягає близько 1 млн. Майже у 80 % випадків причиною неплідності у жінок є аборт, у 15-25% — запалення статевих органів [25, 41].

У 70-х роках ХХ ст. виник і почав розвиватися напрям екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) для вирішення проблем неплідності. 25 липня 1978 р. в Англії народилась перша в історії людства дитина, що була зачата за допомогою техніки штучного запліднення у пробірці з перенесенням ембріона в організм матері. Відтоді використання такої репродуктивної технології набуло великих масштабів.

Сьогодні існують допоміжні прокреативні технології, які дозволені з морально-етичної точки зору. Це і стимуляція овуляції, і хірургічна корекція фаллопієвих труб, і лікарська допомога при заплідненні в лоні матері (напр., допомога у просуванні сперматозоїдів після подружнього єднання або хірургічне діставання яйцеклітини з яєчника і вміщення у матку, де вона запліднюється в природних умовах). З позицій персоналістичної біоетики ці технології не засуджуються, адже вони не порушують права людини бути зачатою у гідний спосіб у подружньому єднанні та любові.

Перенесення гамет у фаллопієві труби (GIFT (Gamete Intra-Fallopian Transfer)), що відбувається у такому порядку: сперма, повітряна бульбашка, яйцеклітина, повітряна бульбашка, сперма, не можна вважати формою допомоги – це радше заміна подружнього акту: хоча запліднення відбувається в лоні матері, але гамети певний час перебувають поза організмом людини.

Критерій етичної дозволеності допоміжних прокреативних технологій людини: подружній акт із єднальною і розмножувальною функціями разом; запліднення в живому організмі; допоміжна технологія.

Однак є такі репродуктивні методи, застосування яких перетворює людину на “продукт” лабораторних технологій, у яких техніка переважає над етикою. До них належать: запліднення у пробірці з перенесенням ембріона в організм матері (т.з. техніка FIVET (Fertilization In Vitro Embryo Transfer)); ін’єкції сперматозоїдів до цитоплазми яйцеклітини (ICSI – Intra Cytoplasmic Sperm Injection – трансцитоплазматична мікроін’єкція сперматозоїдів); донорство яйцеклітини від здорової жінки; штучна інсемінація спермою донора (гетерологічне запліднення – без участі одного з подружжя); сурогатне материнство – виношування ембріонів здоровою жінкою. Ці технології спричинилися до таких явищ, як “наймані матері”, FIVET для самотніх жінок, вдів, гомосексуальних пар і навіть літніх жінок.

Розглянемо технологію FIVET. Ця репродуктивна технологія не лише етично неприпустима (маніпуляція людським життям, негідний для людини спосіб зачаття ), а й загрозлива для людського життя. Морально-етична оцінка FIVET виявляє його негативні сторони.

По-перше, FIVET створює розрив між подружнім єднанням і розмноженням людини, що призводить до дегуманізації подружнього акту. При зачатті in vitro (у пробірці) непотрібна злука тіл у статевому акті. У такому позатілесному заплідненні від подружжя залишається лише генетична спадковість, бажання мати дитину та вагітність матері. Немає взаємного самовіддання в любові та продовження роду в любові. Зачаття здійснює стороння особа (лікар).

По-друге, FIVET спричиняється до масового знищення ембріонів (вбивства людської особи). Запліднення in vitro завжди призводить до смерті ембріонів тому, що технологія FIVET передбачає продукування більшої кількості ембріонів, ніж буде імплантовано. Готують т. зв. надчисло ембріонів з їх подальшим замороженням. Це потрібно для того, щоб відібрати здорові ембріони, а також у разі невдалої імплантації ембріонів повторити спробу. Отже, вже перед імплантацією з’являються зайві ембріони. Доля ембріонів, які залишилися невикористаними – імплантація іншій жінці, що малоймовірно; використання в експериментах чи для лікування іншої людини; смерть.

Ще однією етичною проблемою є "ембріональна редукція" [35, 223-258]. При імплантації одного ембріона нідація малоймовірна, тому одночасно імплантують три-чотири ембріони для того, щоб хоча б один вкорінився у матку (наголошуємо — один з трьох-чотирьох). З цього випливає, що можлива багатоплідна вагітність (хоча за даними статистики частота випадків навіть одноплідної вагітності становить лише 20-30 % в розрахунку до числа перенесень ембріонів, або 15 % в розрахунку на одну спробу. Доводиться повторювати процедуру імплантації, що спричиняє загибель щораз більшої кількості ембріонів — нових людських життів). У свою чергу багатоплідна вагітність вважається невдачею, адже потрібно підвищити шанси для повноцінного розвитку хоча б одного ембріона. Ось чому в такому разі проводять постімплантаційний селективний (або євгенічний) аборт (під контролем УЗД при терміні вагітності до 10 тижнів у тіла "менш якісних" ембріонів вводять речовини, які призводять до їх загибелі). Такий аборт з позицій біоетики ніколи не виправданий. Він є вбивством ненародженої дитини, а служіння життю, здоров’ю в такому разі перетворюється на служіння смерті.

Таким чином, при заплідненні “у пробірці” продукуються ембріони, смерть яких наперед передбачена та запланована, а метод, який нібито покликаний дати життя, насправді спричиняє смерть. Під час проведення FIVET загальна втрата ембріонів сягає 93-94 % і лише мізерна їх кількість виживає [33, 212-215; 34, 175; 54, 558-563].

Вважається, що з усієї кількості заморожених ембріонів лише 3-5 % зможуть остаточно розвинутися і народитися. Французьке законодавство передбачає знищення ембріонів після закінчення терміну 5-річної консервації [37, 94-654]. Масове знищення ембріонів відбулося 1 серпня 1996 р. у Великобританії, внаслідок якого було вбито 3300 ембріонів, оскільки закінчився термін їх 5-річного збереження [42, 6]. У Великобританії на кожен ембріон, що досягає народження, припадає чотири ембріони, яких використовують для дослідів [48, 9]. Такі ембріони з надчисла вважаються теж потенційними донорами ембріональних тканин, які намагаються застосовувати для лікування деяких хвороб, що неприпустиме з позицій персоналістичної біоетики.

Потрібно мати на увазі ще й такі негативні аспекти цього методу, як медикалізація статевого життя подружжя; постійна непевність у тому, чи внаслідок FIVET зможе народитися здорова дитина; штучний вибір статі; євгенічна селекція ембріонів; явище використання “найманих матерів”; дарування ембріонів. Гетерологічне FIVET нівелює такі життєві аспекти людської особи, як синівство, єдинокровність, родинність, батьківство.

У разі сурогатного материнства наявні інші зловживання не лише стосовно шлюбу, а й стосовно дитини, до якої не ставляться як до особистості, що має право знати власних батьків, ідентифікувати себе з ними. Стає очевидною маніпуляція тілесною природою дитини, яка, з одного боку, отримує генетичну спадковість від двох конкретних осіб, а з іншого – кров, харчування і життєве внутрішньоматкове забезпечення (що в майбутньому може мати наслідки на психічному рівні) від третьої особи – сурогатної матері. Об’єктом договору купівлі–продажу в цьому випадку є не лише матка сурогатної матері, а й передусім дитина.

Штучне розмноження людини породжує численні етичні проблеми, пов’язані зі зневагою подружнього зв’язку і порушенням права майбутньої дитини народитися внаслідок єднального та плідного акту її батьків.

Вже сама засада, на якій ґрунтується запліднення у пробірці, містить зневагу до ембріона, порушує права і гідність людської особи; ембріон зводиться до рівня лабораторного матеріалу. Метод FIVET призводить до масового та планомірного знищення ембріонів, тому не може бути біоетично і морально виправданий. Не можна дозволити зневажати людське життя, починаючи від самого його початку, тобто від моменту запліднення. Адже з цієї хвилини це життя є людським та особовим, неповторним.

Нині лікарів турбує здоров’я "дітей з пробірки". Адже за даними досліджень відомо, що з 82 дітей зачатих in vitro – 44 мали неврологічну симптоматику. Зазвичай у народжених "дітей з пробірки" виникають такі розлади: затримка розвитку (30 %), асфіксія при народженні (80 %), неврологічні порушення (54 %). Діти, зачаті у пробірці, нечасто виживають.

Отже, необхідно відкинути технологію, яка переступає через людське життя і гідність ембріона, технологію життя, що насправді заподіює смерть.

Закон України про охорону здоров'я дозволяє штучне запліднення та імплантацію ембріона за згодою подружжя та при збереженні анонімності донора (ст. 48), що етично неприпустиме. Необхідно негайно переглянути чинні законодавчі акти та прийняти нові закони на основі засад персоналістичної біоетики щодо втручань в людський організм, зокрема щодо репродуктивних технологій.

Біоетична неприпустимість продукування та використання живих людських ембріонів для отримання стовбурових клітин

Як засвідчує правильний і цілісний біологічний аналіз, живий людський ембріон від моменту запліднення, тобто злиття гамет, є людським суб’єктом з добре визначеною ідентичністю, яка починає від цього моменту свій власний безперервний постійний і координований розвиток, такий, що в жодній його фазі не може вважатися простим скупченням клітин. З цього випливає, що він як людський індивід має право на своє власне життя, і тому кожне втручання не на користь самого ембріона розглядається як дія, що порушує таке право. Тому відбирання внутрішньої клітинної маси бластоцисти, що завдає непоправної шкоди людському ембріону, перериваючи його розвиток, є дією етично неприпустимою. Жодна добра мета, зокрема використання стовбурових клітин для терапевтичних потреб, не може виправдати таке втручання. Доброї мети не можна досягти недобрими діями.

В енцикліці "Evangelium vitae" ("Євангеліє життя") [46, 73-86] та інструкції "Donum vitae" ("Дар життя") [40, 102-107] стверджується, що людська істота має бути шанована і трактована як особа від моменту свого запліднення, і тому від цього моменту вона має права особи, передусім, непорушне право кожної людської істоти на життя, а також на безумовну пошану її гідності у духовній, душевній і тілесній цілісності.

У США президент Дж. Буш своїм рішенням від 9 серпня 2001 р. заборонив усі дослідження ембріональних стовбурових клітин. Країни Євросоюзу дебатують про можливість використання стовбурових клітин з "надлишкових" ембріонів, які були отримані за технологією екстракорпорального запліднення.

Використання живих ембріонів для одержання стовбурових тканин морально неприпустиме.