Проблеми біобезпеки в контексті біоетики

Біотехнологія, яка нині швидко розвивається, обіцяє вирішити проблему підвищення продуктивності рослин. Однак у суспільстві ведуться гарячі дискусії з приводу потенційного ризику для здоров'я людини і довкілля широкого використання генетично модифікованих організмів (ГМО). Біобезпека — новий, але вже визнаний на міжнародному рівні термін, що позначає проблеми, пов'язані з використанням досягнень сучасної біотехнології, передусім генної інженерії і генетично модифікованих організмів. Основний документ з даного питання — "Картахенський протокол з біобезпеки" стосовно Конвенції з біорозмаїтості, прийнятий в 2000 р. у Монреалі (Канада).

Головним принципом протоколу є принцип застереження: держава, не порушуючи вимог ВТО, може відмовитися від ввезення на її територію ГМО, якщо вважає, що такі організми спричинять небезпеку.

На даний час в Україні немає чинного закону щодо діяльності, пов'язаної з ГМО. Продовольчі товари, які навіть і містять ГМ–інградієнти, не перевіряють і не маркірують.

Генетично модифікований організм — це організм, у який за допомогою методів генної інженерії вбудований чужорідний ген, чого неможливо досягти традиційною селекцією. Наприклад, помідор із вбудованим геном морозостійкості риби північних морів або мікроорганізми з геном мушки дрозофіли, геном кролика, геном людини і т. ін.

Що є основою для отримання ГМО? Генетика виявила глибоку єдність, яка лежить в основі будови і функцій усіх живих істот (організмів і вірусів). Саме ця єдність дає змогу ген з одного організму переносити в генетичний матеріал іншого, що є основою генної інженерії.

У 1972 р. було опубліковане повідомлення про отримання в лабораторних умовах рекомбінантної ДНК, що складається з фрагментів різних молекул ДНК: вірусної, бактерійної і фагової — це був перший генетично змінений організм. Революцією у геній інженерії було відкриття ферментів рестриктаз, які розрізають двониткову молекулу ДНК незалежно від її складу у докладно визначених місцях з утворенням на кінцях фрагментів однониткових ділянок — "липких кінців", за допомогою яких ці фрагменти легко об'єднуються в одну структуру.

Завдяки цим відкриттям учені можуть використовувати генетичний матеріал подібно до дитячого конструктора, створюючи організми із запрограмованими властивостями. Спочатку це викликало великий ентузіазм у вчених, які вважали, що нова ера біотехнології забезпечить перемогу над спадковими хворобами, а впровадження трансгенних рослин і тварин підвищить ефективність сільського господарства, врожайність культур, що у свою чергу вирішить проблему голоду у світі. Проте невдовзі виникли побоювання, що трансгенні організми, які були створені в лабораторних умовах без урахування їхніх імовірних екологічних характеристик і не пройшли тривалу еволюцію з природними організмами, можуть вирватися з пробірки на свободу, як джин із пляшки, та безконтрольно і необмежено розмножуватися. Якими можуть бути наслідки? Висуваються різні гіпотези:

- порушення екологічної рівноваги;

- зменшення біорозмаїтості;

- активація досі невідомих патогенних мікроорганізмів;

- виникнення і поширення досі невідомих хвороб тварин, рослин (наприклад, вірус атипової пневомонії в Китаї, пташиний грип в Азії, коров'ячий сказ в Європі і ін.);

- хаотичне перенесення "чужорідних" генів у біосферу;

- поява нових видів ("монстрів", В. Бельков, 2002), що знищать все.

У липні 1974 р. декілька видатних учених – лауреатів Нобелівської премії звернулося до наукової громадськості з пропозицією накласти мораторій на дослідження рекомбінантних ДНК. У лютому 1975 р. в Каліфорнії на Асиломарській конференції зібралося 140 вчених різних країн, що працюють в галузі генної інженерії. Учені дійшли висновку, що нові організми в природних умовах нежиттєздатні і їх безконтрольне поширення маловірогідне. Вирішили мораторій перервати і продовжити дослідження з дотриманням спеціально розроблених правил. У 80-х роках почалося вирощування життєздатних трансгенних організмів з метою комерції.

Нові трансгенні сільськогосподарські культури стійкі до гербіцидів, до шкідників, мають змінений склад крохмалю/цукру і жирів. Методами генної інженерії отримані трансгенні: яблука, сливки, виноград, картопля, капуста, морква, баклажани, помідори, перець, огірки, пшениця, соя, горох, кукурудза, рис, рапс, маїс, бавовник — понад 60 видів рослин. За останніх 15 років пройшли випробування 25000 трансгенних культур, які вирощуються у великій кількості в багатьох країнах світу. У 2000 р. реалізовано трансгенного зерна на 3 млрд доларів США, у 2010 — прогнозують 25 млрд дол.

Чи небезпечні ГМО для довкілля і людини? Передусім зазначимо, що селекція і генна інженерія — дві принципово різні технології. Селекція — схрещування близьких видів або штучний відбір, але аж ніяк не втручання в механізм відтворення ДНК. Натомість, як показали дослідження, гени не діють самі по собі, вони взаємодіють з іншими генами і змінюють свою поведінку залежно від їх впливу. Тому наслідки приклеювання "липких кінців" непередбачувані.

На сьогодні ГМО є основою багатьох продуктів: вакцин, ліків, харчових добавок, консервованих або таких, що містять консерванти, продуктів харчування, олій, хліба, борошна, соєвого молока, ковбас, паштетів, напоїв, печива, шоколаду і т. ін. З огляду на те, що ГМ-компоненти, які входять до складу цих продуктів, — результат генетичних маніпуляцій, то реальним ризик їх негативної дії на здоров'я людини. Тому необхідне ретельне дослідження ГМ-продуктів для виявлення можливої небезпеки. Якщо ГМО викличе мутацію в організмі людини, то її наслідки можна буде бачити лише через декілька поколінь. Потрібно наголосити, що ГМ-продукти небезпечні для людей репродуктивного віку. Вони можуть, інтегруючись в геном плода, викликати серйозні генетичні аномалії. Мова йде про загрозу генофонду людини.

Використання ГМ–насіння в сільському господарстві має свої негативні сторони. По-перше, втрачається розмаїття місцевих культурних рослин, які століттями чи навіть тисячоліттями адаптувалися до місцевих умов, служили надійним джерелом харчування для населення. Зараз ці локальні культури повсюдно витісняються величезними полями монокультур. По-друге, вчені дослідили, що ГМО шкідливі для грунтів. В Україні є багато своїх культур, які адаптовані до місцевого клімату, входять до раціону населення. Внесення ГМ–культур, які б властивості вони не мали (стійкість до хвороб, бур'янів і шкідників тощо), порушить традиції і самобутність аграрного сектору.

Сучасна світова наука розвивається завдяки системі грантів (додаткового фінансування). На біотехнологічні дослідження кошти надходять переважно від компаній–виробників. Тому зрозуміло, що виділяти кошти на перевірку впливу ГМ-культур на організм людини їм невигідно. Це проблема всіх країн. З позиції персоналістичної біоетики, економічні інтереси суспільства не можна ставити вище за благо людини.

Доктор біологічних наук І. Єрмакова, вивчаючи вплив генетично модифікованих продуктів на організм лабораторних щурів, дійшла висновку, що ГМО можуть призводити до онкозахворювань, неплідності, алергії, токсикозів, ожиріння, високого рівня смертності і захворюваності новонароджених, генетичного виродження, зменшення чисельності та зникнення багатьох видів тварин і рослин, непоправних змін клімату і руйнування біосфери.

Запитання для самоконтролю

1. Засади біоетики, які захищають права матері.

2. Засади біоетики, які обстоюють права дитини.

3. Загроза суспільству від легалізації абортів.

4. Етична оцінка різновидів абортів.

5. Негативні наслідки соціального аборту.

6. Суть Національної програми планування сім’ї.

7. Небезпека контрацепції.

8. Етична оцінка примусової та добровільної контрацептивної стерилізацій.

9. Біоетичні основи природних методів розпізнавання днів плідності.

10. Критерій біоетичної дозволеності репродуктивних технологій.

11. Негативні наслідки клонування людини.

12. Біоетична оцінка біомедичних маніпуляцій та генної інженерії.

13. Наслідки використання генетично модифікованих організмів.