Клонування людини – досягнення чи небезпека ?

Із розвитком сучасних технологій штучного розмноження, які стають дедалі більше неприродними та нехтують цінністю ембріона та його правом на життя, ми стаємо свідками поступового “знецінення” гідності людини. Можна спостерігати постійну перевагу техніки над етикою, з одного боку, і постійне та щораз глибше знецінення гідності людського розмноження та ембріона людини, з іншого, тобто відбувається деградація гідності людини. Вже сама ідея можливості клонування людини свідчить про цілковиту відсутність будь-якої пошани до неї та її гідності, що виявляється насамперед у ставленні до ембріона людини та способу продовження людського роду.

У сучасної людини еволюціонує думка всевладності у будь-якій царині. Цим породжена новочасна проблема клонування.

Клонування— це штучне безстатеве розмноження генетично однакових живих істот для формування ідентичних копій того самого індивіда. На даний момент запропоновано два способи його здійснення: поділ близнюків (штучне розділення бластомерів ембріона на перших етапах його розвитку); пересадження клітинного ядра (одержання генетично ідентичних організмів за допомогою перенесення ядра соматичної клітини організму, якого хочуть клонувати, у яйцеклітину, з якої було вилучено ядро).

Перші спроби клонування тварин здійснені у 30-х роках ХХ ст. Велику роль у цьому відіграв технічний прогрес у сфері молеку­лярної біології, генетики і штучного запліднення. Експерименти шотландських учених, завершилися народженням вівці Доллі (27 лютого 1997). Це досягнення відкриває шлях до клонування людини.

Найчастіше на користь клонування подаються такі аргументи: реалізація "права" батьків на потомство саме таке, яке вони хотіли б мати (вибір статі, характерних рис); можливість продукції двійника особи; створення "армії клонів", придатних для певних воєнних дій, створення "банку органів" для трансплантації.

Резолюція Європейського парламенту від 1989 р. визнає клонування людини суттєвим порушенням фундаментальних прав людини, що суперечить принципові рівності людських істот, оскільки допускає расову та євгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини і спричиняється до експериментування на людських ембріонах. У багатьох країнах репродуктивне клонування людини заборонене законом (Великобританія, США, КНР, Росія). У 1998 р. представники європейських країн (Данії, Естонії, Фінляндії, Греції, Ісландії, Італії, Латвії, Люксембургу, Молдови, Норвегії, Португалії, Румунії, Сан-Маріно, Словаччини, Іспанії, Швеції, Македонії та Туреччини) підписали у Раді Європи Протокол про заборону клонування людини. Закон про заборону клонування людини прийняли також Малайзія, Перу, Нідерланди, Японія. Отже, клонування заборонене на юридич­ному рівні. ООН готує міжнародну угоду про заборону клонування людини.

Моральна оцінка цього явища міститься в інструкції " Дар життя" (1987) [40] , а також у документі папської Академії "За життя" —"Роздуми про клонування" (1997) [53] .

Для здійснення клонування гамети непотрібні, що зводить нанівець природне розмноження людини, яке пов’язане з сім'єю та взаємним самовідданням подружжя. Така форма розмноження цілком незалежна від подружньої любові – духовної, психологічної та фізичної. Клонування цілком усуває людський статевий акт, спрямований на єднання та розмноження. Сімейні зв’язки, почуття батьківства за таких умов нівелюються.

Техніка клонування призводить до зневаги людини вже в перші моменти її життя і є тяжким злочином проти ембріона, оскільки той, хто виконує клонування, має підстави вважати, що це він “створює ембріон”, а отже є його господарем, тобто посідає всі права на нього.

Порушуються також права дитини. Вона має право бути плодом особливого акту любові своїх батьків. Має також невід’ємне право на охорону свого життя від самого моменту свого зачаття. Клонування порушує ці права.

Отже, аргументи проти клонування людини такі: порушення людської гідності, бо людське життя зводиться до рівня "біологічного матеріалу"; відділення сфери прокреації від правди­вого людського контексту подружнього акту; знищення людських ембріонів; радикальна маніпуляція розмноженням людини, при якій порушуються особистісні взаємини між батьками та дітьми, що може призвести до зникнення поняття сім'ї та сімей­них стосунків. Кожна людина має право на свою унікальність та неповторність. Її тіло та генотип також є інтегральним елементом гідності й унікальності, тоді як клонована істота — це завжди "копія" когось іншого, що може призвести до втрати власної ідентичності, до відчуття меншовартості; породження небезпеки суспільної маніпуляції в євгенічному напрямку, вибору "генетично кращих" людей; створення "клонів" живих осіб виключно як джерела для трансплантації органів є зведенням людини до рівня предмету вжитку, що цілком неприпустиме з позицій персоналістичної біоетики.

Етично неприпустимі: репродуктивне і так зване терапевтичне клонування людини та клонування клітин, що походять від ембріональних стовбурових клітин. З позиції біоетики допустимо клонувати клітини, отримані від стовбурових клітин дорослої людини, які використовуються для лікування та наукових досліджень.

Останні експерименти з клонування показали всьому світові, що медична і біологічна науки поставили питання, які стосуються не лише лікарів, а й всіх і кожної людини. Уся світова спільнота одностайно закликають взяти під контроль розроблені методи, що є ще на стадії експерименту, і не допустити їх перетворення на предмет комерції та застосування їх на людині. Така одностайність зумовлена загрозою для всього людства.