Основна частина. Основна частина роботи— це викладення відомостей про предмет та об’єкт дослідження, котрі є необхідними й достатніми для розкриття сутності даної роботи (опис

Основна частина роботи— це викладення відомостей про предмет та об’єкт дослідження, котрі є необхідними й достатніми для розкриття сутності даної роботи (опис теорії і методів роботи) та її результатів. Викладаючи матеріал, особливу увагу приділяють новизні в роботі.

Основну частину роботи викладають, поділяючи матеріал на розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Основна частинаскладається здвох або трьох розділів.Назви та зміст розділів, їх співвідношення визначаються з урахуванням обраної теми, мети та завдань роботи.

У розділах необхідно:

· дати визначення або уточнення основних понять дослідження;

· розглянути історію дослідження проблеми;

· проаналізувати методи дослідження, які можуть бути застосовані для теоретичного та емпіричного опрацювання проблеми;

· охарактеризувати концепції, теоретичні положення, висновки дослідників щодо досліджуваної проблеми;

· розкрити сутність та можливі варіанти вирішення проблеми;

· описати емпіричне дослідження проблеми;

· здійснювати аналіз і узагальнення результатів досліджень;

· розробити рекомендації щодо застосування результатів досліджень.

В першому розділі представлений огляд літературних джерел з обраної теми, аналіз відповідних темі понять, наукових положень, ступеня розробленості проблеми в теорії та практичній діяльності. Виклад матеріалу можна вести або в хронологічній послідовності, або за проблемними питаннями. Вибір того чи іншого варіанта залежить від характеру теми і зібраного матеріалу, глибини висвітлення окремих питань у науковій літературі.

Наприкінці першого розділу на підставі теоретичного аналізу літератури та її узагальнення формулюються вихідні положення, які й будуть взяті за основу дослідження, визначатимуть вибраний напрям наукового пошуку.

Отримана наукова інформація закріплюється в тексті роботи у вигляді словесного або ілюстративного матеріалу, в яких випускник впорядковує на свій розсуд наукові факти, доводить наукову цінність або практичну значущість тих чи інших теоретичних положень, називаючи авторів і покликаючись на джерела, з яких запозичені матеріали або окремі результати.

У другому розділі, як правило, подається опис методів та етапів дослідження, вказується база проведення дослідження, час проведення, кількість вибірки, їх стать, вік, обґрунтовується вибір напрямку досліджень, наводять методи вирішення завдань і їх порівняльні оцінки, розробляється загальна методика проведення дослідження. Треба звернути увагу на дотримання норм етики наукового дослідження, тобто, якщо використовуються індивідуальні дані (прізвище, ім’я), то така інформація подається у закодованому вигляді.

Важливо відзначити, що методи дослідження підбираються з урахуванням специфіки завдань, які поставив перед собою дослідник, а не просто перераховуються всі відомі методи психологічної науки. Метод значною мірою визначає і результативність дослідження, форми організації роботи, загальну методологічну орієнтацію автора. Метод можна розглядати як певний систематизований комплекс прийомів, які застосовує дослідник для досягнення мети і завдань дослідження. Студенти повинні не просто назвати методи, які будуть використані у дослідженні, а чітко вказувати, що саме буде досліджуватися за допомогою того чи іншого методу.

Програма являє собою план, в якому вказані послідовність і зміст етапів дослідження. Методика емпіричного дослідження містить опис методів, систему прийомів, які будуть використані для дослідження. Вона відповідає на запитання: як, яким способом проводити дослідження? Правильно вибрана методика є запорукою успішного виконання дослідження, непродумана – приводить до помилок, внаслідок яких нагромаджується багато безсистемно зібраного матеріалу, що не дозволяє зробити ніяких висновків.

Зміст другого розділузначною мірою залежить від стратегії експериментального дослідження. Зазвичай спочатку наводять характеристику методів і авторських методик, що використовуються у психології для дослідження висвітлюваної проблеми. Далі обґрунтовують власне емпіричне дослідження, зокрема вибрані методи і методики. Доцільно простежити релевантність (відповідність) методів теоретичним аспектам, викладеним у першому розділі. Далі описують конкретні методики дослідження і процедури здійснення дослідження. Якщо методика стандартизована й часто застосовувана, можна обмежитись посиланням на автора методики і джерело, звідки її взято. Якщо методику розроблено дипломантом, потрібно викласти її докладніше. Слід також описати процедуру дослідження: коли і за яких умов воно виконувалось.

У третьому розділі з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Студент повинен дати оцінку повноті вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних результатів, їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень. Представлені відображення діяльності психолога з розв’язання поставлених завдань згідно з темою, розкриття проблем дипломної роботи і отриманих діагностичних даних. Це може бути характеристика напрямків, форм і методів роботи психолога (наприклад, тренінг, розвивальні заняття), дані про ефективність запропонованої і виконаної роботи, рекомендації щодо вдосконалення діяльності психолога тощо). Наприкінці емпіричної (експериментальної) частини дослідження повинні бути висновки про підтвердження (або не підтвердження) гіпотези дослідження.

Емпіричне дослідження повинно ґрунтуватись на додержанні етичних принципів роботи психолога.

У цьому ж розділі, як правило, наводять результати констатуючого експерименту (кількісний та якісний аналіз). Далі розкривають зміст практичної роботи психолога, характеризують і описують застосовувані форми, методи та засоби діяльності. Результати, отримані в експериментальній групі, бажано порівняти з результатами методик, що застосовувались до вибраної і впровадженої системи роботи в цій або інших (контрольних) групах. Точність і вірогідність отриманих результатів формуючого експерименту мають бути підтверджені із застосуванням методів математичної статистики.

Обсяг емпіричного дослідження не повинен перебільшувати у кваліфікаційній роботі 50%, а у дипломній – 60% від загального обсягу роботи.

Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напрямку та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. В кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладом наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

Із практики написання робіт науково-дослідного характеру відомо, що виникає необхідність для кожного розділу готувати більш-менш детальний план-проспект. Це заощаджує час автора при компонуванні чистового матеріалу, допомагає уникнути повторів і викласти матеріал роботи якісно.

Розділи повинні поділятися на підрозділи. Кількість підрозділів різних розділів роботи повинні бути порівняно однаковою. Кожен підрозділ повинен завершуватися висновками, які виділяються через звороти – “таким чином”, “отже”, “вищенаведене дане змогу зробити висновки…”, “підводячи підсумки першого розділу, вважаємо за потрібне зазначити...”.

При роботі над рукописом необхідно звернути увагу і на таке питання, як розбивка тексту на абзаци. Кожен абзац повинен містити в собі певну думку, виражену однією чи кількома фразами або реченнями.

Узагальнені числові дані, які можуть концентруватися в таблицях, діаграмах, графіках, схемах, повинні наводитись з необхідним ступенем точності та аргументованості, з посиланням на відповідну літературу чи власні обчислення.

Висновки, які завершують кожний розділ, у більш ґрунтовній інтерпретації мають стати основою заключної частини роботи.