Управління безпекою персоналу

Умови праці – це складне об’єктивне явище, що характеризує середовище, в якому здійснюється трудовий процес, створюється продукція або надаються послуги. Система факторів впливає на людину опосередковано через сукупність елементів, які безпосередньо визначають умови на робочих місцях. Таким чином, умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці. Вони є індивідуальними на кожному робочому місці та формуються під впливом групи факторів (табл. 3).

Таблиця 3

У відповідності з рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють такі основні групи елементів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини і викликають втому (табл. 4).

Таблиця 4

Умовою виробничої естетики є кольорове оформлення робочих місць і виробничих приміщень, яке повинно відповідати закономірностям, встановленим фізіологією та психологією праці. Встановлено вплив кольорів на працюючу людину (табл. 5).

Таблиця 5

На формування і зміну умов праці впливають три групи чинників:

· соціально-економічні:

1) робочого часу, режими праці і відпочинку, санітарні норми і вимоги, система контролю за до­триманням діючих законів, вимог і правил в області умов праці);

2) нормативне і законодавче регулювання соціально-економічних і виробничих умов праці (тривалість соціально-психологічні чинники, що характеризують відно­шення працівника до праці і її умов, психологічний клімат у виробничих колективах, ефективність пільг і компенсацій за роботу, пов'язану з несприятливими впливами.

· організаційно-технічні:

1) засоби праці (виробничі будинки і спорудження, санітарно-по­бутові пристрої, технологічне устаткування, інструменти, при­стосування);

2) предмети і продукти праці (сировина, матеріали, на­півфабрикати, готові вироби);

3) технологічні процеси (фізичні, механічні, хімічні і біологічні впливи на оброблювані предмети праці, способи їхнього тран­спортування і збереження і т. д.);

4) організаційні форми виробництва, праці і управління (рівень спеціалізації виробництва, його масштаби і масовість, змін­ність роботи підприємства, перерви, безперервність виробни­цтва, форми розподілу і кооперації праці, її прийоми, режими праці і відпочинку протягом робочої зміни, тижня, року, органі­зація обслуговування робочого місця, структура підприємства і його підрозділів, співвідношення функціонального і лінійного управління виробництвом та ін.).

· природні чинники ( мають особливе значення при формуванні умов праці в сіль­ськогосподарському виробництві, на транспорті, у будівництві і т. д.).

Забезпечення умов праці згідно вимог законодавства та цілей організації можливе за умови скоординованих дій лінійних керівників, спеціалістів служб управління персоналом і працівників.

Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться для такого:

· виявити напрямки та шляхи їх покращення;

· щоб компенсувати працівникам шкідливий вплив умов праці на їхнє здоров’я у грошовій або іншій формі (вища зарплата, пільги у пенсійному забезпеченні, спеціальне харчування, скорочена тривалість робочого часу, скорочення пенсійного віку тощо).

Отже, найефективнішими є заходи, спрямовані на формування сприятливих умов праці на новостворених підприємствах або в порядку реконструкції на діючих. Для більшості підприємств характерним є планомірне поліпшення умов праці та захист працівників від небезпечних виробничих чинників.

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. Реалізуються ці права через виконання вимог, викладених у законодавчих актах. Так, правове регулювання умов і охорони праці в Кодексі законів про працю України (КЗпПУ) не обмежується тільки главою “Охорона праці”.

Норми щодо умов та охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпПУ (“Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”, “Професійні спілки”, “Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю” тощо).

ЗУ “Про колективні договори й угоди” передбачено, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо умов та охорони праці.

ЗУ “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя та здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником організації та працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні.

Дії законів поширюються на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їхньої діяльності.

Охорона праці – це система забезпечення безпеки життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності, що включає правові, соціаль­но-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні, реабілітаційні та інші заходи.

Види нормативних правових актів з охорони праці:

1. Стандарти системи стандартів безпеки праці.

2. Санітарні правила і норми, гігієнічні нормативи.

3. Правила з охорони праці (міжгалузеві і галузеві).

4. Правила безпечної експлуатації.

5. Правила безпеки (пожежної, по вибухах, електричної, ядерної, ра­діаційної, лазерної, біологічної, технічної).

6. Правила захисту (наприклад, від статичної електрики).

7. Будівельні норми і правила.

8. Інструкції з охорони праці, у тому числі типова галузева.

9. Організаційно-методичні документи (міжгалузеві і галузеві): поло­ження, вказівки, рекомендації.

ЗУ “Про охорону праці” визначає такі заходи з охорони праці (табл. 6):

· соціально-економічні;

· організаційно-технічні;

· санітарно-гігієнічні;

· лікувально-профілактичні.

Умови праці на виробництві диференціюються в залежності від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища в порівнянні з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням їх можливого шкідливого впливу на стан здоров’я людей.

Таблиця 6

Умови праці, згідно з гігієнічною класифікацією, поділяються на 4 основні класи (табл. 7):

Таблиця 7

Важливе значення має оцінювання умов праці й визначення ступеня шкідливості та небезпечності умов праці. Недотримання норм є аморальним по відношенню до працівників, оскільки забезпечення безпеки на робочому місці – це не тільки питання техніки безпеки й організації виробництва, але, перш за все, моральний обов’язок кожного керівника.

Санітарні норми широко застосовуються під час аналізу й оцінки стану умов праці та розробки заходів щодо їхнього поліпшення.

Індекс відповідності фактичних умов нормативним (І_а) визначають за формулою:

(5)

де У_ф – фактичне значення елемента умов праці; У_н – нормативне значення елемента умов праці.

Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища та важкості праці за гігієнічною класифікацією праці визначається в балах (від 1 до 3 балів). Кількість балів за кожним фактором проставляється в карті умов праці. Для оцінювання впливу фактора на умови праці враховується час його дії протягом зміни.

(6)

де Х_факт – фактична оцінка, бали; Х_ст – ступінь шкідливості фактора або важкості праці; Т – відношення часу дії даного фактора до тривалості зміни.

Крім типової методики оцінювання умов праці, застосовується методика інтегрального бального оцінювання важкості праці в конкретних умовах виробництва. Фактичні показники рівня елементів виробничого середовища встановлюються вимірюваннями за допомогою відповідної апаратури й оцінюються від 1 до 6 балів залежно від кількісного значення.

Інтегральний показник важкості праці (І_в) визначається за такою формулою:

(7)

де Х_опр – величина рівня елемента, що отримав найвищу оцінку (балів); Х_і – арифметична сума величин рівнів усіх елементів, за винятком Х_опр; п – загальна кількість елементів умов праці.

Залежно від рівня інтегральної оцінки умов праці виділяють шість категорій важкості праці (табл. 8 та табл. 9). Залежно від загальної оцінки всіх факторів визначається величина доплати до тарифної ставки.

Таблиця 8

Таблиця 9

Комплексне оцінювання всіх факторів виробничого середовища, трудового процесу, сукупних соціально-економічних чинників, що впливають на здоров’я та працездатність працівників у процесі трудової діяльності, здійснюється за допомогою атестації робочих місць. Атестація проводиться в усіх організаціях незалежно від форм власності, де технологічний процес, обладнання, що використовується, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, які можуть несприятливо впливати на стан здоров’я персоналу.

Атестація робочих місць за умовами праці передбачає:

· виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин їх виникнення;

· дослідження виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу на робочому місці;

· комплексне оцінювання чинників виробничого середовища й характеру праці на їх відповідність вимогам стандартів і санітарних норм;

· обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за умовами праці;

· підтвердження або визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги й компенсації залежно від умов праці.

За результатами атестації складаються переліки:

· робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені законодавством;

· робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити за рахунок підприємства певні пільги та компенсації;

· робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо поліпшення.

Отже, ґрунтуючись на нормативи пра­цівники служби управління персоналом підприємства повинні здійсню­вати роботу щодо:

· визначення рівня безпеки праці на кожному робочому місці;

· прийняття рішень щодо підвищення рівня безпеки праці до норма­тивного;

· ліквідації робочих місць з несприятливими умовами праці.

Якщо відсутня можливість довести рівень безпеки до прийнятного в силу специфіки виробництва, варто вирішити питання про компенсацію за роботу у таких умовах і навчити працівників методам захисту здоров'я на даних робочих місцях. Небезпечні за умовами праці робочі місця повинні знаходитися під постійним контролем служби управління персоналом.

Примітка: введення посади виробничого психолога та розроблення тестів дозво­лять знайти так звану «схильність до ризику», що за певних умов може привести до виробничого травматизму. Передбача­ється, що працівники найбільш небезпечних спеціальностей бу­дуть проходити таке тестування, і при необхідності їм буде пропонуватися менш ризикована робота. Щоб стимулювати підвищення безпеки праці варто запропонувати про­ведення своєрідних змагань. Одне з них, спрямоване на зниження рівня виробничого травматизму, проходить під девізом: «За високопродуктивну роботу без травм і аварій!».