Розкрийте зміст соціальної реабілітації.

Реабілітація — система медичних, професійних, соціальних заходів, спрямованих на надання особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допомоги у відновленні ними порушених функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності та підтриманні оптимального фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівнів та якості для досягнення соціальної і матеріальної незалежності, соціально-професійної адаптації та інтеграції в суспільство.

Соціальна реабілітація— це відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, а також відновлення самого соціального середовища і умов життєдіяльності особистості, які були об­межені або порушені з яких-небудь причин.

Напрямки реабілітаційної діяльності: соціальна реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими можливостями; людей похилого віку; військовослужбовців, що брали участь у війнах і військових конфліктах; реабілітацію осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення волі, ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи; постраждалих від стихійних лих та ін.

Важливе значення для життя людей похилого віку набуває соціальна й, насамперед, медико-соціальна реабілітація. У геронтологічних центрах звичайно використовуються медикаментозні, немедикаментозні й організаційні способи медико-соціальної реабілітації людей похилого віку. Реабілітація осіб літнього віку, що знаходяться в будинках-інтернатах, має свої особливості. Упровадження реабілітації обумовлене, насамперед, необхідністю збереження соціальних зв'язків проживаючих тут людей похилого віку.

Спеціальної реабілітації потребують військовослужбовці — ветерани воєн, військових конфліктів та їх родини. Система реабілітації таких військовослужбовців реалізується по трьох основних напрямках: соціальна, психологічна й медична. Забезпечення соціалізації особистості й відновлення її колишнього рівня стають метою соціальної реабілітації. Основними завданнями соціальної реабілітації військовослужбовців — учасників військових конфліктів є: забезпечення їхніх соціальних гарантій, контроль над реалізацією соціальних пільг, правовий захист, формування позитивної суспільної думки й залучення військовослужбовців до системи соціальних відносин.

Особливим напрямком реабілітаційної діяльності є відновлення правового й соціального стану осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення волі. У сучасних умовах, коли спостерігається реальний ріст безробіття, екс-в’язням самим все складніше вирішити проблему працевлаштування. Розуміючи це, деякі керівники, переважно з сільської місцевості, створюють трудові бригади (своєрідні комуни) з колишніх ув'язнених.

Можна визначити категорію дітей, які потребують соціальної підтримки і реабілітації.

Перша категорія — це діти, котрі мають фізіологічні, психічні недоліки (порушення слуху, мови, зору, опорно-рухової системи, складні фізичні не­доліки, затримка фізичного розвитку, розумова відсталість та ін.).

Друга група — так звані «соціальні сироти». Це в основному діти, які за­лишилися без опіки батьків (діти, від яких відмовилися, батьки яких позбав­лені волі). До них можна віднести і підлітків, які проживають у сім'ї алко­голіків, без постійного місця проживання, психічно хворих тощо.

Третя група — це підлітки, які тривалий час перебували в «сенсорній депривації» (психологічно недостатнє середовище розвитку). Це може бути наслідком інвалідності чи постійного впливу негативного фактора розвитку.

Четверта група — це підлітки з відхиленнями у структурі ігрової і на­вчальної діяльності. Це призводить до відхилень в емоційних контактах, у самоствердженні, професійному самовизначенні.

Основними видами реабілітації інвалідів є: медична, соціально-середовищна, професійно-трудова й психолого-педагогічна.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда містить у собі комплекс оптимальних для нього реабілітаційних заходів.

Соціальна політика, адресована інвалідам, була заснована на наступних принципах: ізоляції й компенсації, принципі рівних соціальних прав і можливостей індивідів, принципі активної участі самих інвалідів в організації роботи служб допомоги для них, принципі незалежного життя осіб з обмеженими можливостями, принципі зв'язку індивіда й соціального середовища, принципі вивчення й збереження сімейних і соціальних зв'язків інваліда, принципі комплексності й послідовності реабілітаційних заходів, принципі державних соціальних гарантій для інвалідів, принципі пріоритету прав і законних інтересів осіб з обмеженими можливостями в ході реабілітації й у випадку конфлікту інтересів.

Медична реабілітаціяінвалідів містить у собі комплекс медичних заходів, спрямованих на відновлення чи компенсацію порушених або втрачених функцій організму, що привели до інвалідності.

Психологічна реабілітація є самостійним напрямком реабілітаційної діяльності, спрямованим на подолання страху перед дійсністю, виживання соціально-психологічного комплексу "каліки", зміцнення активної, діяльної особистісної позиції.

Педагогічна реабілітація містить у собі, у першу чергу, заходи виховного й навчального характеру відносно неповнолітніх інвалідів, спрямовані на те, щоб хвора дитина опанувала по можливості знаннями, уміннями й навичками самоконтролю й усвідомленої поведінки, самообслуговування, одержав необхідний рівень загальної або додаткової шкільної освіти.

Соціально-середовищна реабілітація інвалідів — це комплекс заходів, спрямованих на створення оптимального середовища їх життєдіяльності, забезпечення умов для відновлення соціального статусу та втрачених суспільних зв'язків.

Соціально-трудова адаптація інвалідів містить у собі також спрямований до єдиної мети комплекс заходів: пристосування виробничого середовища до потреб інваліда, адаптацію інваліда до вимог виробництва.

Під професійно-трудовою реабілітацією інвалідів розуміється система гарантованих державою заходів щодо професійної орієнтації, професійного навчання та трудового влаштування інвалідів відповідно до їх здоров'я, кваліфікації й особистих схильностей. Профорієнтація й професійне навчання інвалідів будується на основі поглибленої професійної діагностики їх у процесі дорослішання (для дітей-інвалідів) або після завершення медичної реабілітації (для дорослих інвалідів).

"Комунікативна реабілітація" напрямок діяльності, що націлений на відновлення безпосередніх соціальних взаємодій інваліда, зміцнення його соціальної мережі.