Розкрийте історичні основи місцевого самоврядування.

Наука муніципального права являє собою сукупність науко­вих ідей, теорій в галузі місцевого самоврядування.

В якості ідейного джерела місцевого самоврядування висту­пає вчення про природне право, яке з античних часів є найваж­ливішою філософсько-ідеологічною течією.

Як інститут публічної влади місцеве самоврядування — це продукт тривалого розвитку людської цивілізації, його витоки сягають родоплемінного самоврядування аж до державницького періоду. Елементи місцевого самоврядування добре відомі вже з античних часів, вони застосовувалися при організації місцевого управління в Стародавній Греції та Стародавньому Римі, а правове оформлення вперше отримали в Законі Юлія Цезаря 45 року до н. е. Lex municipalis. Цей Закон запровадив організацію місцевої влади на засадах загального принципу самоврядування (тобто організацію муніципального устрою) і започаткував нормативне застосування термінів «муніципалітет», «муніципальний», що походять від латинського «municipium » («Munis» — тягар, а «саріо», «гесіріо» — беру, приймаю).

Величезне значення для становлення місцевого самоврядування як самостійного правового інституту і системи органів влади мали комунальні революції в Західній Європі ХІ-ХІІІ сторіччя, їх результатом стало так зване комунальне самоврядування (муніципальна організація), яке передбачало звільнення міста від влади феодального власника та створення міських органів самоврядування — виборної ради та магістрату (виконавчого органу), які були незалежними від центральної, «коронної» влади.

До чинників комунальних революцій можна віднести: економічні фактори - зростання виробництва та добробуту населення і, як наслідок, виникнення середнього класу, який і виступив суб'єктом місцевого самоврядування; політичні фактори - протистояння феодалів і центральної (королівської) влади, яка намагалася привернути на свій бік міста шляхом надання їм окремих привілеїв; демографічні фактори - різке зростання міського населення в результаті міграції селян тощо.

В епоху комунальних революцій розпочинається і систематизація норм муніципального права. Так, своєрідним засобом правового закріплення комунального самоврядування стали перші хартії середньовічних міст Італії, метою яких було закріплення прав (в першу чергу, права на створення виборних органів міського самоврядування) та привілеїв міської громади (комуни), особистої свободи та майнових прав її членів, системи управління містом, повноважень, структури та порядку формування органів міського самоврядування. А попередниками хартій були зібрання норм, яким присягали консули і жителі північноіталійських міст.

Комунальна (муніципальна) організація середньовічних міст характеризувалася тим, що на чолі більшості "комун стояла міська рада, яка обирала одного-двох мерів (Франція) чи синдаків (Італія), у підпорядкуванні яких перебувала міська адміністрація.

Визначена хартіями структура органів міського самоврядування була надзвичайно строкатою та залежала від багатьох чинників - згоди короля чи сеньйора, співвідношення сил в міському населенні тощо.

Комунальне самоврядування поширювалося на всі основні сфери життя комуни. Насамперед — це управління об'єктами власності комуни, включаючи укріплення, ринки, ліси, угіддя, джерела води, дороги, вулиці, площі, мости тощо. Важлива сфера управління - комунальні служби. Досить часто мер міста одночасно був і «генеральним капітаном міста», він командував міським військом у разі ведення воєнних дій.

Становлення в Європі абсолютних монархій супроводжувалося постійним обмеженням самоврядних прав комун, і починаючи від XVI сторіччя комунальне самоврядування поступово втрачає своє значення.

Процес становлення сучасних правових форм місцевого самоврядування розпочинається з кінця XVIII сторіччя, коли внаслідок перемоги буржуазно-демократичних революцій у правових системах США та ряді західноєвропейських держав отримала визнання та закріплення теорія природних прав, що базується на ідеї свободи як вищої соціальної цінності, автономії людини та інститутів громадянського суспільства, в тому числі і територіальної громади, у відношенні до держави. В цей час відбувається зародження двох основних сучасних систем місцевого самоврядування: англосаксонської (англо-американської) та континентальної (французької).

Перша система веде свій початок з місцевих громад та парафій, а також з міст середньовічної Англії.

Характерними рисами цієї системи є: значна автономія органів місцевого самоврядування у відношенні до держави; відсутність на місцях повноважних представників центральної влади, які б опікали органи місцевого самоврядування; виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою; функціонування органів місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, закріпленої в законі (доктрина inter vires), і заборона їх виходу за межі своєї компетенції.

Правова форма та основні елементи другої системи склалися ще в період еволюції Римської держави. Ця система характеризується такими рисами: більш високим (порівняно з англо-американською моделлю) ступенем централізації, наявністю вертикальної підпорядкованості; поєднанням місцевого самоврядування і прямого державного управління на місцях; повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно з негативним принципом правового регулювання (органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом).

Історія наукової розробки поняття «місцеве самоврядування» ще складніша, ніж історія становлення інституту місцевого самоврядування.

Перш за все слід зазначити, що під терміном «самоврядування», який є визначальним у словосполученні «місцеве самоврядування» в загальному вигляді розуміють відносно автономне функціонування певного колективу (організації) людей, що забезпечується самостійним прийняттям членами цього колективу норм та рішень, які стосуються його життєдіяльності, відсутністю в колективі розриву між суб'єктом та об'єктом управління.

Колективи або організації, в яких втілюється самоврядування, іменуються одиницями самоврядування. Залежно від виду одиниць самоврядування виділяють дві його форми: 1) самоврядування в колективах, які формуються на основі виробничої або професійної діяльності, спільної політичної програми або віросповідання, спільними творчими прагненнями тощо; 2) самоврядування територіальних спільнот людей — стійких колективів людей, об'єднаних системою зв'язків та відносин, що склалися історично внаслідок їх постійного проживання в межах однієї території, та які перебувають у перманентному розвитку.