Тема: Суспільно-політичний лад і право України у складі Російської держави. Указ Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.)*

Указ Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.)*

(Уривок)

Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумов-ського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії ство­рити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашо­му генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійсь­ким членам...; малоросійських — генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального оса­вула Журавку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих кан­целярських службовців вибрати йому, графу Румянцеву, на свій розсуд.

Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегію чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг займати за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоро­сійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерального обозного Кочу­бея — генерал-майорським, генерального писаря Тумансько­го — чином статського радника, генерального осавула Журав­ку і хорунжого Апостола — полковницькими. А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу — підкоморських земських в кожному полку по два, а в Ніжинському — три, до складу яких визначаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними виборами як тимчасові, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підкоморіям — першим після малоросійського полковника, зем­ським суддям з першорядними бунчуковими товаришами, по старшинству, підсудкам з бунчуковими другорядними, писарям земським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим під сотником малоросійським.

За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас голо­вному малоросійському командирові мати такі права, як гене­рал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регі-ментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі добро­го порядку, загальної безпеки і виконання законів—повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий нам довіре­ний в нашу відсутність.

Запорозькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові...

Уривок з маніфесту Катерини II про ліквідацію Запорозької Січі (3 серпня 1775 р.)*

Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої нашої імперії, що Запорозька Січ остаточно зруйнована, з ви­коріненням на майбутнє й самої назви запорозьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь.

...їх злочини, які примусили нас прийняти такі суворі за­ходи, є такими:

Забуваючи свої попередні важливі і згубні злочини і зра­ду вірності і підданства, вони почали років з десять тому на­зад та й зовсім недавно надто далеко заходити з своїм зухваль­ством, привласнивши і вимагаючи врешті для себе в кінці, ніби як надбання їх власності, не тільки всі ті землі, які ми придбали в останню війну від Оттоманської Порти, але й на­віть ті, що були заселені в Новоросійській губернії, мотивую­чи, ніби їм і ті і інші здавна належали...

Внаслідок такого привласнення собі земель Новоросійсь­кої губернії, вони насмілились не тільки робити перешкоди вказаному нами їх обмежуванню, загрожуючи надісланим для цього офіцерам явною смертю, але й заводити і будувати на них свавільно власні зимівники, більше того—виводити ще з тамтешніх жителів та поселених гусарського і пікінерського полків людей чоловічої і жіночої статі, яких забрано і виведе­но на Запорожжя всього до 8000 душ, включаючи сюди й тих, які від утисків козаків у своїх власних житлах були змушені переходити до них і підкорятися їх сваволі...

Приймали до себе в козаки, незважаючи на часті наші урядові заборони, не тільки утікачів, які вступали до козаків, але і людей жонатих і сімейних, через різні спокуси підмови­ли до втечі з Малоросії тільки для того, щоб собі підкорити і завести у себе власне хліборобство, в чому й досягли багато успіхів, бо селян, які займаються хліборобством, нараховуєть­ся тепер на місцях колишнього запорозького володіння до 50 000 душ.

Нарешті, ті ж запорожці почали свавільно привласнюва­ти землі, що здавна належали нашому Донському війську...

Так з належною увагою до всього вищесказаного ми вважа­ємо нині своїм обов'язком перед богом, перед нашою імперією і взагалі перед самим людством зруйнувати Запорозьку Січ і ім'я козаків, запозичене від неї. Внаслідок цього 4 червня на­шим генерал-поручиком Текелієм з довіреними йому нашими військами зайнята Запорозька Січ у цілковитому порядку і по­вній тиші без всякого опору з боку козаків, через те, що вони побачили наближення війська, коли вже із усіх боків були ото­чені. Ми цьому начальнику наказали найспокійнішим чином виконати доручену йому справу, уникаючи, наскільки це мо­жливо, кровопролиття.

Повідомляючи наших вірних і любих підданих про всі ці обставини, ми можемо одночасно їм оголосити, що немає тепер більше Запорозької Січі з її політичним спотворенням, зна­чить, і козаків цього імені. Місця жител і тамтешні угіддя ми залишаємо, зараховуючи їх за здатністю до Новоросійської гу­бернії. Доручаєм при новому влаштуванні особливе опікунство заснованому там нашому урядові...