Методичні вказівки до вивчення теми. Якщо в попередній темі ми розглядали норми права як результат своєрідної теоретичної та практичної проекції сві­домості людини

Якщо в попередній темі ми розглядали норми права як результат своєрідної теоретичної та практичної проекції сві­домості людини, то при вивченні даної теми увага зосереджуєть­ся на дослідженні формальної частини процесу створення норм права, оскільки норми права безпосередньо «формулюються» та приймаються відповідними суб'єктами нормотворчої діяльності (схема 15.1). При цьому категорія «процес» є одним із ключових понять даної теми, оскільки нормотворча діяльність як відповід­ний процес створення норм права розглядається як складова юридичного процесу (таблиця 15.1). Схема 15.1

НОРМОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

Таблиця 15.1

ВИДИ ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ

1. Нормотворчий процес — це діяльність уповноважених суб'єктів нормо­творчості з підготовки, розробки, прийняття й офіційного оприлюднення норм права

2. Правозастосовчий процес — це діяльність уповноважених суб'єктів пра-возастосування, пов'язана з розглядом і вирішенням індивідуальних справ і винесенням у зв'язку з цим індивідуально-правового (правозастосовчого) акта

3. Судовий процес — це діяльність суду і суддів щодо здійснення правосуддя

4. Контрольний процес — це діяльність органів держави, громадських ор­ганізацій і посадових осіб для перевірки відповідності дотримання підлегли­ми суб'єктами правових приписів і припинення правопорушень передбаче­ними організаційно-правовими засобами

Може скластися враження, що знання основ нормотворчої ді­яльності корисні лише для тих, хто її безпосередньо і постійно здійснює, — депутатам парламенту, членам уряду, іншим суб'єк­там нормотворчої діяльності. Проте це методологічно хибна по­зиція, оскільки створення правових норм — це один із таких на­прямів діяльності, який притаманний не лише державним орга­нам та органам місцевого самоврядування. З огляду на це сту­денти юридичних вузів мають до тонкощів засвоїти теорію та практику нормотворчої діяльності.

Зміст і значення нормотворчої діяльності полягає, передусім, у тому, щоб обрати такий варіант регулювання, юридичної регламентації, який би повною мірою відповідав поставленій меті. При цьому слід враховувати закономірності розвитку суспільст­ва, сприятливі об'єктивні і суб'єктивні умови для прийняття нор­мативного акта, а також вибір оптимальної правової форми влад­ного рішення (закон, указ, постанова, статут, регламент тощо).

З приводу цього необхідно розглянути поняття, види і прин­ципи нормотворчої діяльності; причому особливо ґрунтовно слід опрацювати такий її вид як законодавчий процес, його поняття та відповідні стадії, оскільки в кожній демократичній, правовій і со­ціальній державі світу наявні відповідні законодавчі органи вла­ди як загальнонародні, представницькі, виборні, колегіальні ор­гани держави, уповноважені приймати особливі нормативно-пра­вові акти — акти законодавчого характеру; законодавчий процес в кожній державі, маючи своєрідні характеристики, як правило, регламентується на найвищому — конституційному рівні, а та­кож за допомогою спеціальних регламентів, які встановлюють порядок законотворчої діяльності, тощо.

Крім того, на завершення теми студенти мають ознайомитися з загальнотеоретичними основами впорядкування та вдоскона­лення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до пев­ної внутрішньої узгодженості, тобто з відповідними технологія­ми, які використовуються в процесі нормотворчої діяльності.

План семінарських занять

1. Поняття, зміст і види нормотворчої діяльності. Нормотвор­чий процес як один із видів юридичного процесу.

2. Правові засади регулювання та принципи нормотворчої ді­яльності.

3. Нормотворчий процес і нормотворча процедура. Стадії за­конотворчого процесу.

4. Систематизація законодавства. Інкорпорація, консолідація, кодифікація.

Література

1. Лінецький С. Як законопроект перетворюється на закон (деякі проблемні питання законодавчого процесу) // Юридич­ний журнал. — 2003. — № 10. — С 39—40.

2. Ляскова М. Про культуру правотворчої діяльності // Пра­во України. — 1994. — № 5. — С 10—12.

3. Опришко В. Ф. Загальнотеоретичні та практичні пробле­ми систематизації законодавства України // Там само. — 1999. —№12. —С 3—7.

3. Погоріло В., Малишко М. Стратегія і тактика законотво­рення // Віче. — 1993. — № 4. — С 20—22.

4. Полешко А. Питання систематизації законодавства в Україні (за матеріалами міжнародної конференції) // Право України. — 1999. — № 12. — С 17—18.

5. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 368 с

6. Черданцев А. Ф. Теория государства и права: Учеб. для вузов. — М.: Юрайт,1999. — 159 с.

7. предмет регулювання, що полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акта; консолідація — вид систематизації, ме­тою якого є усунення множинності нормативних актів, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як ви­хідної бази для проведення кодифікаційної роботи.

Навчальні завдання