КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Поняття витрат.
Відповідно до п.6. П(С)БО 16 "Витрати" витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умови, що вони можуть бути достовірно оцінені.
Елементами витрат визнається сукупність їх економічно однорідних потоків. Об'єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) коштів.
Не визнаються витратами:
- попередня оплата запасів, робіт, поспуг;
- погашення одержаних позик;
- інші зменшення активів або збільшення зобов'язань;
- витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
2. Класифікація витрат і її практичне значення
Класифікація витрат - це групування витрат за певними ознаками. Класифікація допомагає глибше зрозуміти суть витрат, вивчити порядок їх формування і мету використання.
Виділяють 3 напрямки класифікації витрат:
1) для оцінки запасів та визначення фінансового результату;
2) для прийняття управлінських рішень;
3) для контролю виконання.
Вичерпні витрати – спостерігаються у випадку, коли ці засоби використ-ся у виробництві або в торговельній діяльності.
Невичерпні – мають місце тоді, коли засоби закуповуються.
Витрати на продукцію – витрати, що пов’язані з виробництвом або купівлею товарів для реалізації, тобто, матеріали.
Витрати періоду – витр., що не включ. в собівартість запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.
Прямі витрати – витр.,які можуть бути безпосередньо віднесені до певного об’єкту екон.-можливим шляхом.
Непрямі – витр.,які не можуть бути віднесені до певного об’єкту.
Основні витр. – сукупність прямих витрат на виробництво продукції.
Накладні – витр.,пов’язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені на конкретний вид продукції.
Фінансовий результат визначається як різниця між доходами і витратами звітного періоду.
Релевантні витр. – витр.,що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення.
Нерелевантні – не залежать від прийняття рішень.
Постійні – витр., величина яких не залежить від обсягу виробництва.
Змінні – величина залежить від обсягу виробництва.
Маржинальні (граничні) – витр. на виробництво додаткової одиниці продукції.
Середні – являють собою середній розмір витрат на виготовлення одиниці продукції, виконаної роботи чи наданої послуги.
Дійсні – витр.,які вимагають витрат ресурсів.
Можливі – вигода,що втрачається,коли при виборі одного рішення, ми відмовляємося від результатів інших витрат.
Контрольовані – витр.,які менеджер може безпосередньо контролювати.
Неконтрольовані – менеджер не може їх контролювати або впливати на них.
3. Зміна структури витрат під впливом технічних, організаційних, економічних факторів.
4. Функції і побудова системи управління витратами.
Система упр.витр. складається з 2 підсистем:
яка управляє – це суб’єкт системи;
якою управляють – це об’єкт управління (процеси, операції).
Контури СВУ:
1)управлінсько-функціональний:
- розроблення рішення: прогнозування, планування;
- реалізація рішення: регулювання, організація,мотивація;
Контроль: облік, аналіз.
Аспекти управл.-функціон. контуру СВУ:
1. підсистема яка управляє:
планування витрат виконується в рамках розроблення в плані діяльності підпр-ва;
регулювання витрат полягає у здійсненні оперативних заходів з усунення неприпустимих ухилень щодо рівня витрат під час виконання планових завдань;
облік витрат реаліз-ся через спостереження,ідентифікацію,вимірювання та реєстрації фактів витрачених ресурсів у процесі господарської діяльності.
2.організаційний аспект – пов'язаний із встановленням місць формування витрат і центрів відповідальності за їх дотриманням.
3.мотиваційний – полягає у спонуканні працівників до дотримання встановленого плановими завданнями рівня витрат та безперервного пошуку шляхів їх зниження.
2) економіко-функціон. контур СВУ–визначає моделі формування витрат в рамках функцій економічного механізму підприємства, тобто, матер-технічне постачання,виробництво,збут, дослідження та розробки.
5.Важливість обгрунтування рівня витрат і контролю їх формування за центрами відповідальності.
Види центрів відповідальності:
1.центри витрат;
2.центри прибутку;
3.центри доходу;
4.центри інвестицій.
Центри витрат утворюються за місцем витрат або за організаційно-поєднані сукупностями місць витрат. Центри витрат поділяються на:
центри прогнозованих витрат;
не прогнозовані або дискреційні витрати.
Центри доходу – забезпечують продаж готової продукції (робіт,послуг) та товарів.
Центри прибутку – виробляють кінцеву продукцію,яку реалізують на ринку.
Центри інвестицій – в них одночасно контрол-ся витрати,доходи та інвестиції.
6.Функціональний аспект системи управління витратами: нормування, планування, облік, аналіз витрат, стимулювання їх зниження.
Першим етапом функціональної моделі є планування та прогнозування витрат підприємства. На цьому етапі керівництво зазвичай складає бізнес-план своєї діяльності на один або декілька років уперед, щоб спрогнозувати величину витрат та визначити ефективність управління ними.
На другому етапі фінансовий директор за допомогою інформаційної системи "Система підтримки прийняття рішень" встановлює спосіб управління витратами, осіб, які займаються управлінням, в які строки, з використанням якої інформації і документів.
На третьому етапі здійснюється облік витрат підприємства. Бухгалтер з обліку витрат з використанням інформаційної системи "1С:Підприємство" здійснює спостереження, ідентифікацію та калькуляцію витрат
На четвертому етапі здійснюється контроль та аналіз витрат.
П’ятим етапом є розробка, проведення та оцінка заходів щодо оптимізації витрат. На даному етапі реалізуються заходи щодо зниження трудомісткості бізнес-процесів за рахунок централізації функцій, спрощення бізнес-процесів і документообігу.
7. Організаційна система управління витратами на підприємствах.
Організаційна система управління витратами (ОАСУВ) пов’язана із визначенням місць формування витрат і центрів відповідальності за їх дотримання та розробленням ієрархічної системи лінійних і функціональних зв’язків працівників, які виконують комплекс робіт ФССУВ.
Організаційна побудова управління витратами залежить від специфіки підприємства і передусім від його величини. На великих і середніх за величиною підприємствах окремі функції управління витратами виконують певні функціональні підрозділи (відділ нормування, плановий відділ, бухгалтерія), на малих підприємствах ця робота може виконуватись одним працівником (бухгалтером-економістом).
8. Формування планових і фактичних витрат.
9. Зміст і порядок розробки плану витрат, його нормативна база.
10. Особливості формування витрат у коротко- і довгостроковому періодах.
Короткостроковим вважається період, упродовж якого фактори виробництва і відповідні ім. витрати стабільні, тобто незмінні.
Довгостроковим вважається період, у якому жодний фактор виробництва не є незмінним.
Це проміжок часу достатній, з позицій окремої фірми, щоб змінити як постійні, фіксовані, так і змінні фактори виробництва. З позицій галузі довгостроковим є період часу, достатній для того, щоб наявні у ній фірми могли, якщо захочуть, залишити галузь, тобто вилучити всі зайняті в ній фактори виробництва, а нові фірми могли організувати виробництва у цій галузі.
11.Особливості впливу на величину прибутку змінних і постійних витрат.
Оскільки прибуток — основний результативний показник діяльності підприємства, важливо знати його залежність від двох попередніх показників — витрат й обсягу продукції.
Постійні витрати – це витрати на обслуговування і управління виробництвом, які підприємство несе незалежно від обсягів виробництва продукції (послуг), їх розмір є незмінним, яка би кількість продукції не вироблялася. Вони оплачуються і тоді, коли не виробляється ніякої продукції. До них належать витрати на опалення, освітлення, амортизаційні відрахування, утримання управлінського персоналу, охорону, виплата відсотків за позиками, орендна плата, страхові внески тощо.
Змінні витрати– витрати на сировину, матеріали, електроенергію, заробітну плату робітникам, тобто усі витрати, які змінюються залежно від обсягу виробництва продукції підприємством.
Загальну суму постійних і змінних витрат на кожному конкретному рівні виробництва називають валовими витратами виробництва.
12. Ієрархічна структура місць витрат на підприємстві.
Місце витрат — робоче місце або сукупність організаційно поєднаних робочих місць (дільниці, відділення тощо).
Функція планування у разі формування витрат за місцями і центрами відповідальності реалізується у формі складання кошторисів відповідних сегментів діяльності (структурних одиниць) підприємства. Серед функцій, виконуваних кошторисами, слід виокремити організуючу, контрольну та стимулювальну.
Фіксуючи режим виконання робіт і необхідний для них рівень витрат, кошториси задають «траєкторію» функціонування підрозділу, показників якої має дотримуватися відповідальна особа. Кошториси дають змогу здійснювати контроль діяльності підрозділів, забезпечувати планову дисципліну. Оскільки кошторис є основою для оцінювання виконання плану підрозділом, він також стимулює відповідального виконавця до належного виконання кошторису, пошуку шляхів зниження рівня витрат.
13. Центри відповідальності за витрати /центри витрат/ і центри прибутку.
Центр відповідальності — сегмент діяльності підприємства, очолюваний певною особою, яка несе персональну відповідальність за встановлені показники його роботи.
Центр витрат — різновид центру відповідальності, в якому контролюються лише витрати (організаційно центр витрат може формувати місце витрат або сукупність організаційно поєднаних робочих місць).
Центр інвестицій — різновид центру відповідальності, в якому контролюються витрати, надходження та інвестиції.
Центр прибутку — різновид центру відповідальності, в якому контролюються доходи і витрати.
За сучасним тлумаченням центром відповідальності є сегмент діяльності підприємства, який очолює певна особа, що несе персональну відповідальність за встановлені показники роботи за даним сегментом.
Формування центрів відповідальності можна розглядати за ознаками обсягу повноважень і відповідальності, за функціональною та територіальною ознаками.
За першою ознакою серед центрів відповідальності звичайно виділяють:
центри витрат (контролюються лише витрати);центри прибутку (керівник центру відповідає за доходи і витрати);центри інвестицій (керівник центру відповідає за витрати, надходження та інвестиції).
14.Мета диференціації витрат за місцями їх формування і центрами відповідальності.
15.Прямі та непрямі, регульовані та нерегульовані витрати підрозділів.
Прямі витрати — витрати, які можна безпосередньо (прямо) віднести на конкретні види продукції.
Непрямі витрати — витрати, які не можна віднести безпосередньо (прямо) на конкретні види продукції у багато продуктовому виробництві.
Регульовані витрати — витрати, на величину яких впливає певний центр відповідальності (підрозділ).
Нерегульовані витрати — витрати, на величину яких не може впливати певний центр відповідальності (підрозділ).
Прямі і непрямі витрати можуть бути відстеженні для різних підрозділів організації. Термін регульовані і нерегульовані витрати використовується для опису простору, де виконавець може впливати на рівень витрат.
16.Методика складання кошторисів підрозділів різного функціонального призначення.
Кошторис підрозділу — план витрат підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності.
Функціональне призначення поділяються на дві групи:
1. витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування охоплюють широке коло витрат, необхідних для роботи устаткування в режимі виробничого процесу, а також для підтримання його в стані готовності до експлуатації (амортизаційні відрахування, витрати на експлуатацію та ремонт устаткування, витрати на оплату праці, витрати на внутрішнє переміщення вантажів та ін. ).
2. витрати на організацію та управління виробництвом. Склад цих витрат значною мірою залежить від економічного статусу підрозділу.(витрати на управління виробництвом, витрати на службові відрядження, амортизаційні відрахування від балансової вартості основних засобів підрозділу, некапітальні витрати на удосконалення технології та організації виробництва, підвищення якості продукції, витрати на обслуговування виробництва, витрати на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю (опалення, освітлення, прибирання, поточний ремонт та ін.), витрати на швидкозношуваний інвентар; витрати на пожежну і сторожову охорону (оплата праці відповідних працівників, вартість матеріалів і послуг сторонніх організацій та ін.); страхові платежі зі страхування майна, окремих категорій працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою для здоров'я тощо; інші витрати загально-виробничого призначення.
17.Особливості діяльності допоміжних і обслуговуючих підрозділів, складна система їх зв’язків у формі надання взаємних послуг.
Діяльність виробничих допоміжних підрозділів має комплексний характер, складніший ніж для основних підрозділів. Іноді він є настільки складним, що скласти загальний кошторис для цих підрозділів практично неможливо. У таких випадках уважають за доцільне обчислювати витрати за кожним видом діяльності, на основі визначення нормативів витрат на виконання окремих робіт (замовлень).
Планування діяльності допоміжних підрозділів відбувається на основі програми діяльності тих підрозділів основного виробництва, роботу яких вони забезпечують. При цьому вартість продукції і послуг допоміжних підрозділів завжди включається до витрат основних підрозділів у складі непрямих витрат.
Складніше врахувати у собівартості продукції підприємства витрати підрозділів допоміжного та обслуговуючого виробництв. Вагома частка їх продукції, робіт і послуг може спрямовуватися на задоволення виробничих потреб цих підрозділів. Віднесення тих витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів, які пов’язані з наданням ними взаємних послуг, на підрозділи основного виробництва здійснюється опосередковано, з виконанням операції перерозподілу цих витрат між відповідними підрозділами допоміжного та обслуговуючого виробництв. Розподіл витрат окремого допоміжного чи обслуговуючого підрозділу за складання кошторисів підрозділів основного виробництва і визначення собівартості продукції
18.Проблема розподілу витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів між підрозділами основного виробництва.
Розподіл витрат допоміжних та обслуговуючих підрозділів між відповідними іншими виробничими підрозділами здійснюється виходячи з обсягів наданих ними послуг з допомогою трьох основних методів:
методу прямого розподілу - за цим методом усі витрати підрозділів допоміжного та обслуговуючого виробництв відразу відносять на основні виробничі підрозділи без урахування взаємних послуг між підрозділами допоміжного та обслуговуючого виробництв.
методу взаємних послуг (інша назва — метод повторного розподілу) - за такого методу витрати кожного допоміжного та обслуговуючого підрозділу розподіляються поетапно між відповідними основними, допоміжними та обслуговуючими структурними одиницями. Процес розподілу триває, доки величини витрат, віднесених на підрозділи обслуговуючого та допоміжного виробництв, стають настільки малими, що їх подальший перерозподіл недоцільний.
методу системи рівнянь - цей метод по суті повторює попередній, але базується на іншому обчислювальному апараті, який пов’язаний з положеннями математичної теорії рядів
19.Роль і методи калькулювання.
Калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.
Основні принципи калькулювання:
- науково обґрунтована класифікація виробничих витрат;
- встановлення об’єктів обліку витрат, об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;
- вибір калькуляційної одиниці;
- вибір методу розподілу непрямих витрат;
- розмежування витрат по періодах;
Об’єкт калькулювання - це та продукція чи послуги (роботи), собівартість яких обчислюється.
Попроцесний метод калькулювання - передбачає облік витрат за окремими процесами як складовими загально технічного процесу з подальшим усередненим розподілом суми цих витрат між виробами
Нормативний метод обліку калькулювання – передбачає визначення собівартості продукції на основі встановлених норм витрат і відхилень від них у процесі виробництва.
Стандарт-кастинг – популярний нормативний метод калькулювання. У США «стандарт-костинг» називають метод обчислення стандартної собівартості.
20.Калькуляційні одиниці /носії витрат/ на підприємстві.
Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця — одиниця його кількісного виміру, стосовно якої обчислюються витрати (кількість у штуках, маса, площа, об’єм).
Наприклад, об’єкт калькулювання — автомобілі, трактори; калькуляційна одиниця — один автомобіль, один трактор; відповідно вугілля — одна тонна вугілля, пиво — декалітр, електроенергія — одна кіловат-година і т.п.
Величина калькуляційної одиниці принципового значення не має. Вона вибирається з огляду на зручність планування й обліку у виробництві та товарообігу.
21. Калькулювання на основі прямих і повних витрат
Метою обліку витрат на виробництво є визначення розміру витрат, які припадають на кожну окрему операцію або кожний вид продукції.
Сутність системи обліку повних витрат полягає в тому, що в собівартість продукції включаються усі витрати на її виробництво і реалізацію.
У вітчизняній практиці застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи. При використанні нормативного вони набувають характеру позамовно-нормативного, попередільно-нормативного, попроцесно-нормативного методів.
суть позамовного методу полягає в тому, що всі прямі затрати враховуються в розрізі статей за окремими виробничими замовленнями, які видаються на раніше визначену кількість даного виду продукції. Інші затрати враховуються за місцями їх виникнення і їх призначення в розрізі статей витрат та відносяться на собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу
Попередільний метод обліку застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною та матеріалами і характером обробки масовою продукцією, під час виробництва якої переважають фізико-хімічні і термічні виробничі процеси. Найбільше цей метод застосовується у хімічній, лісовій, металургійній, текстильній, шкіряній, легкій, харчовій галузях промисловості.
Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва.
22. Статті прямих витрат і методика їх обчислення.
Стаття "сировина і матеріали" містить витрати на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, які можна безпосередньо віднести до складу собівартості конкретного виду продукції.
Стаття "зворотні відходи" відображає вартість зворотних відходів залишків сировини, матеріалів тощо, які утворилися у процесі виробництва, втратили повністю або частково споживчі властивості і можуть бути використані у виробничому процесі з підвищеними втратами.
Стаття "паливо та енергія на технологічні цілі" включає витрати на енергію та енергоносії, які використовуються в технологічному процесі.
Стаття "основна заробітна плата робітників" містить витрати на оплату праці за тарифними ставками, відрядними розцінками та посадовими окладами робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.
23. Проблеми розподілу загальних /непрямих/ витрат між різними виробами. Бази розподілу загальних витрат і умови їх застосування.
Такі витрати розподіляють найчастіше між підрозділами, виробами пропорційно до певної бази розподілу (обсяг вироб-ва, площа, заробітна плата, балансова вартість устаткування). Виходячи з бази, обчислюють ставку розподілу – відношення суми непрямих витрат до заг величини бази розподілу.
У разі наявності у підприємства допоміжних підрозділів, витрати допоміжних підрозділів розподіляють між основними підрозділами. Розподіл витрат обслуговуючих підрозділів ускладнюються, якщо вони надають взаємні послуги один одному. Тоді застосовують такі методи розподілу:
-Прямого розподілу – витрати допоміжних підрозділів (ДП) безпосередньо списують на витрати осн підрозділів;
-Послідовного розподілу – витрати кожного ДП розподіляють послідовно щодо виробничих підрозділів.
-Розподілу взаємних послуг – витрати кожного ДП розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг.
-Одночасного розподілу – розподіл взаємних послуг шляхом розв’язання системи рівнянь.
Остальную часть не нашла
24. Розподіл загальновиробничих витрат.
Загальновиробничі витрати - це непрямі витрати, пов'язані з організацією виробництва і керівництвом цехами, бригадами, відділеннями та іншими структурними підрозділами підприємства. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні й змінні. До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.
До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Ці витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
25. Методи розподілу адміністративних витрат і витрат на збут при калькулюванні за повними витратами.
26. Прогнозування собівартості продукції на етапах її розробки і освоєння виробництва.
Прогнозування собівартості нової продукції на етапах її розробки і освоєння виробництва, коли відсутні комплекти технічної документації і нормативної бази, відбувається за рахунок різних методів прогнозних оцінок, серед яких основними є параметричні методи. Параметричними вони називаються тому. Що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показників. До таких методів належать: метод питомих витрат, баловий метод, кореляційний метод, агрегатний метод.
27. Параметричні методи визначення собівартості виробів і умови їх застосування.
Параметричними вони називаються тому. Що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показників.
1) метод питомих витрат — є найпростішим, але й найбільш неточним.
2) баловий метод — один із найточніших методів, бо враховує не один, а декілька параметрів.
3) кореляційний метод дозволяє встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних за групою аналогічних виробів. У процесі аналізу виясняється форма зв’язку (лінійна, ступенева) собівартості та основних параметрів виробу. Цей метод прогнозування собівартості є найбільш точним та поширеним.
4) агрегатний метод — не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних-обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертно. Цей метод застосовується для обчислення собівартості складних виробів (верстати з ЧПУ, роботи, ЕОМ та інше).
Собівартість нової продукції — динамічний показник і істотно залежить від ступеня освоєння виробництва. Освоєння серійного (масового) виробництва нових складних виробів потребує певного часу. В процесі освоєння допрацьовуються конструктивні елементи виробу, вдосконалюється технологія виробництва, підвищується його оснащеність. Одночасно поліпшуються техніко-економічні показники виробництва, знижується собівартість продукції.
28. Закономірність динаміки собівартості виробу на етапі освоєння виробництва, її використання для прогнозування рівня витрат.
29. Облік і звітність як елементи контролю витрат.
Контроль витрат є важливою складовою системи управління витратами, без якої неможлива повноцінна реалізація інших її функцій. До основних завдань контролю витрат відносять:
моніторинг — систематичне відстежування динаміки витрат і факторів, які на неї впливають;
виявлення відхилень фактичних показників рівня витрат від їх запланованих значень;
наліз відхилень, обґрунтування необхідності здійснення регулювальних заходів під час виконання планових завдань, участь у їх розробленні.
Елементно в системі управління витратами систему контролю утворюють функції обліку та аналізу.
Оперативний облік обслуговує потреби повсякденного управління витратами під час реалізації підприємством його виробничої діяльності. Інформація оперативного обліку характеризує окремі господарські операції чи їх комплексні групи: випуск продукції окремими дільницями, цехами, рух деталей, напівфабрикатів у виробництві і т. п.
30. Організаційна побудова обліку витрат і руху матеріальних цінностей.
31. Диференціація і повнота обліку регульованих витрат за місцями їх формування.
Процес управління витратами на підприємстві включає процес регулювання їх рівня. Для цих цілей витрати поділяються на регульовані і нерегульовані. По ступеню регулювання витрати поділяються на повністю, частково і слабо регульовані.
Повністю регульовані витрати виникають, перш за все, в сферах виробництва і розподілу. Це витрати, зареєстровані по центрах відповідальності і величина їх залежить від ступеня регулювання з боку менеджера.
Частково регульовані витрати мають місце в (науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах), маркетингу і обслуговуванні клієнтів.
Слабо регульовані (задані) витрати виникають у всіх функціональних областях.
Ступінь регулювання витрат залежить від специфіки конкретного підприємства: технології; організаційної структури; корпоративної культури та інших чинників. Тому універсальної методики класифікації витрат по ступеню регулювання не існує – її можна розробити тільки стосовно конкретного підприємства.
Ступінь регулювання витрат розрізнятиметься залежно від наступних умов: тривалість періоду часу (при тривалому періоді з'являється можливість впливати на ті витрати, які в короткому періоді вважаються заданими); повноважень особи, що ухвалює рішення (витрати, які є заданими на рівні начальника цеху, можуть виявитися регульованими на рівні директора підприємства).
Дата добавления: 2015-04-18; просмотров: 361; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |