Методи контролю витрат.

Залежно від низки факторів (характер контрольованих показників, ступінь їх календарного узагальнення, призначення результатів контролю) частота контрольних операцій може бути різною. За цією ознакою розрізняють: поточний, періодичний і разовий контроль.

Поточний контроль здійснюється щоденно і являє собою безперервне відстежування руху матеріальних цінностей, незавершеного виробництва і продукції. Його основним засобом є оперативний облік. Цей вид контролю дає змогу своєчасно реагувати на небажані відхилення під час виробництва.

Періодичний контроль виконується з установленою регулярністю. Основним інструментом для нього є узагальнення даних бухгалтерського та оперативного обліку контрольованих показників у звітності.

Разовий контроль не має попередньо визначеної регулярності і мети. Його зміст визначається в кожному окремому випадку. Здебільшого він має форму інвентаризації активів (матеріальних, фінансових), ревізії діяльності чи аудиторської перевірки.

33. Умови порівнянності фактичних і планових витрат за певний період.

З допомогою функцій обліку та аналізу СУВ формується механізм управління за відхиленнями. Управління за відхиленнями характеризується тим, що обернений зв’язок спрямований від виходу системи, що управляється, до органу управління, в якому за фактом недопустимих розбіжностей між запланованими і фактичними результатами розробляються заходи, спрямовані на приведення фактичних результатів функціонування об’єкта управління у відповідність до заданих.

Фіксація відхилень фактичних показників від планових у разі управління за відхиленнями потребує вирішення питання про необхідність дослідження причин цих відхилень. Економічне обґрунтування доцільності досліджень за тими чи іншими відхиленнями через низку обмежень практичного характеру — не зовсім проста проблема. В результаті на практиці немає єдиного підходу до її розв’язання. Підприємства можуть вивчати абсолютно всі відхилення за контрольованими показниками або вивчати їх вибірково, а іноді й взагалі нехтувати ними. За вибіркового аналізу відхилень використовують експертні оцінки, а також апарат статистичних моделей.

Статистичні моделі здатні забезпечувати відносну об’єктивність і чутливість оцінювання перебігу господарських процесів. Тому їх використання надає досить широкі можливості обґрунтованого втручання в господарські процеси під час їх здійснення. Розглянемо умовний приклад використання статистичних моделей.

34. Необхідність перерахування планових витрат на фактичний обсяг продукції.

35. Особливості контролю рівня витрат за нормативної системи обліку (стандарт-кост).

Стандарт-кост" відноситься до одного з найбільш поширених за рубежем методів управлінського обліку, методів управління виробничими затратами.

Засновником цієї системи був Ф.Тейлор, який обґрунтував метод нормативного визначення затрат. Дж. Чартер Гаррісон у 1911 р. розробив і впровадив діючу систему "стандарт-кост". Вона й стала прототипом вітчизняної системи обліку під назвою* усім відомого нормативного методу.

Система "стандарт-кост", на відміну від інших систем обліку витрат, що застосовуються на практиці, має свої характерні особливості. По-перше, основою виявлення відхилень від стандартів у процесі витрачання коштів є бухгалтерські записи на спеціальних рахунках, а не їх документування. Перед менеджерами ставиться завдання не документувати відхилення, а не допускати їх. По-друге, не всі компанії відображають у бухгалтерському обліку виявлені відхилення, а лише ті з них, які використовують поточні стандарти. Третьою особливістю в частині відображення відхилень від стандартів є виділення спеціальних синтетичних рахунків для обліку відхилень за статтями калькуляції, за факторами відхилень.

Система "стандарт-кост" може вплинути на підвищення дохідності підприємства за такими трьома напрямками:

— виявлення перевитрат (несприятливих відхилень), які знижують прибуток підприємства;

— надання менеджерам точних даних про собівартість виробництва, на підставі яких відділ збуту може планувати обсяги продажу і встановлювати оптимальні ціни;

— мінімізація облікової роботи, яка пов'язана з калькулюванням.

36. Облік і аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних за центрами відповідальності.

Фіксація відхилень фактичних показників від планових у разі управління за відхиленнями потребує вирішення питання про необхідність дослідження причин цих відхилень. Економічне обґрунтування доцільності досліджень за тими чи іншими відхиленнями через низку обмежень практичного характеру – не зовсім проста проблема. В результаті на практиці немає єдиного підходу до її розв'язання. Підприємства можуть вивчати абсолютно всі відхилення за контрольованими показниками або вивчати їх вибірково, а іноді й взагалі нехтувати ними. За вибіркового аналізу відхилень використовують експертні оцінки, а також апарат статистичних моделей.

Статистичні моделі здатні забезпечувати відносну об'єктивність і чутливість оцінювання перебігу господарських процесів. Тому їх використання надає досить широкі можливості обґрунтованого втручання в господарські процеси під час їх здійснення. Розглянемо умовний приклад використання статистичних моделей.

Нехай норма матеріальних витрат на один виріб становить 8 кг. Треба оцінити відхилення у витрачанні матеріалів, на які варто звертати увагу.

Відповідь передбачає проведення певних досліджень. Припустимо, результати спостережень показують, що середнє відхилення від норми дорівнює 0,2 кг.

37. Необхідність стимулювання персоналу підприємства у економному використанні ресурсів і оптимальних витратах.

38. Сутність і передумови аналізу системи “витрати – випуск - прибуток” (ВВП).

За своєю сутністю ВВП-аналіз є досить простим, базується на відомих показниках і дає змогу оперативно оцінити вплив величини і структури витрат, обсягу продажу продукції на прибуток, аналізувати його залежність від рівня цін і структури виробництва, обґрунтовувати маркетингову стратегію. Із самої назви випливає, що ВВП-аналіз з’ясовує зв’язок між витратами, рівнем операційної активності та прибутком.

Операційна активність характеризує результативність діяльності підприємства. Для виробничого підприємства вона визначається обсягом виготовленої продукції.

При ВВП-аналізі співвідношення «витрати—випуск—прибуток» спрощуються і припускається, що в їх основі лежать лінійні залежності. Тобто аналіз базується на таких передумовах: 1) усі витрати можна чітко поділити на змінні й постійні; 2) усі змінні витрати пропорційні, а постійні не містять елементів дегрегуючих витрат і є лише функцією часу; 3) ціни на вироби не залежать від обсягу виробництва і в межах розрахункового періоду стабільні.

У процесі ВВП-аналізу обчислюються й аналізуються такі показники: 1 )маржинальний прибуток (збитки); 2) коефіцієнт маржинального прибутку; 3) рівноважний обсяг операційної (виробничої) діяльності (точка беззбитковості); 4) рівень безпеки операційної діяльності; 5)обсяг операційної діяльності (обсяг виробництва), що забезпечує цільову прибутковість; 6) операційний ліверидж (операційна залежність), який дає змогу оперативно аналізувати залежність прибутку від динаміки обсягу продукції і структури витрат.

При ВВП-аналізі важливе значення має показник маржинального прибутку і його відносна величина — коефіцієнт маржинального прибутку.

39. Показники, що обчислюються і аналізуються при ВВП-аналізі.

У процесі ВВП-аналізу обчислюються й аналізуються такі показники:

маржинальний прибуток (збитки);

коефіцієнт маржинального прибутку;

рівноважний обсяг операційної (виробничої) діяльності (точка беззбитковості);

рівень безпеки операційної діяльності;

обсяг операційної діяльності (обсяг виробництва), що забезпечує цільову прибутковість;

операційний ліверидж (операційна залежність), який дає змогу оперативно аналізувати залежність прибутку від динаміки обсягу продукції і структури витрат.

При ВВП-аналізі важливе значення має показник маржинального прибутку і його відносна величина — коефіцієнт маржинального прибутку.

40. Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності.

Операційна діяльність щодо виготовлення продукції або надання послуг вважається врівноваженою, коли виручка від продажу цієї продукції (послуг), тобто дохід, дорівнює сукупним витратам. Цей обсяг продукції ще називають точкою беззбитковості. Ч ерез наявність постійних витрат (Сп) виробництво продукції до певного її обсягу (точки беззбитковості Nб) є збитковим, оскільки загальні витрати (сума змінних і постійних (С)) більші за виручку.

Зі зростанням обсягу виробництва за умови, що змінні витрати на одиницю продукції менші за ціну, тобто Сзо < Ц, збитки зменшуються, і в точці беззбитковості вони дорівнюють нулю.

41. Рівноважний (беззбитковий) обсяг операційної діяльності (виробництва).

Операційна діяльність щодо виготовлення продукції або надання послуг вважається врівноваженою, коли виручка від продажу цієї продукції (послуг), тобто дохід, дорівнює сукупним витратам. Цей обсяг продукції ще називають точкою беззбитковості.

Через наявність постійних витрат виробництво продукції до певного її обсягу (точки беззбитковості Nб) є збитковим, оскільки загальні витрати (сума змінних і постійних) більші за виручку.

Зі зростанням обсягу виробництва за умови, що змінні витрати на одиницю продукції менші за ціну, збитки зменшуються, і в точці беззбитковості вони дорівнюють нулю.

На основі беззбиткового обсягу виробництва визначається рівень безпеки операційної діяльності. Критерієм такої безпеки є ступінь перевищення беззбиткового обсягу виробництва над фактичним (плановим) обсягом виготовлюваної продукції.

Коефіцієнт безпеки операційної діяльності можна вважати мірою операційного ризику. Чим він більший, тим безпечніша ситуація з огляду на прибутковість діяльності. З його зростанням зменшується ризик зниження обсягу виробництва до точки рівноваги, і навпаки — при його зниженні такий ризик зростає.

42. Беззбитковість і безпека діяльності підприємства і його підрозділів.

На основі беззбиткового обсягу виробництва визначається рівень безпеки операційної діяльності. Критерієм такої безпеки є ступінь перевищення беззбиткового обсягу виробництва фактичним (плановим) обсягом виготовлюваної продукції. Коефіцієнт безпеки операційної (виробничої) діяльності (kб) обчислюється так:

при натуральному вимірі обсягу продукції (однопродуктове виробництво)-

у випадку вартісного (грошового) виміру обсягу продукції (багатопродуктове виробництво) –

де N, В- фактичний або плановий обсяг продукції відповідно у натуральному і грошовому вимірі.

Коефіцієнт безпеки операційної діяльності можна вважати мірою операційного ризику. Чим він більший, тим безпечніша ситуація з огляду на прибутковість діяльності. З його зростанням зменшується ризик зниження обсягу виробництва до точки рівноваги і навпаки – при його зниженні такий ризик зростає.

43. Залежність прибутку від операційної активності та структури витрат.

Прибуток підприємства залежить від його операційної активності, яка на виробничих підприємствах виражається передусім обсягом виготовлення і продажу продукції. Якщо йдеться про динаміку активності, тобто темп її зміни, то на величину прибутку істотно впливає ще структура витрат, а саме: їх поділ на змінні та постійні витрати.

Під час аналізу залежності прибутку від операційної активності з’ясовуються два питання:
- який обсяг виробництва забезпечує цільовий прибуток підприємства;
- як реагує величина прибутку на зміну обсягу виробництва.

Цільовим у даному випадку називається прибуток, який підприємство хотіло б одержати в певному періоді виходячи зі своїх стратегічних завдань. Тому виникає питання, скільки треба виготовляти і продавати продукції за певних цін і рівня витрат, щоб зазначений прибуток забезпечити.

44. Визначення рівня операційної активності (обсягу виробництва), що забезпечує цільовий прибуток.

45. Операційний ліверідж (важіль), його визначення і застосування в оперативному аналізі.

Операційний ліверидж дозволяє встановити який існує зв'язок між відносною реакцією прибутку

та зміною обсягу виробництва. Цей аспект аналізу називають також операційною залежністю. Вона

визначається за допомогою такого показника, як операційний ліверидж (важіль).

Операційний ліверидж істотно залежить від частки постійних витрат у сукупних витратах

підприємства. З її зростанням величина L збільшується, і навпаки. Чим більша величина операційного

лівериджа, тим чутливіша реакція прибутку на зміну обсягів виробництва і продажу продукції.

Моделюючи величину витрат при зміні обсягів виробництва та реалізації за різними варіантами, підприємство може обрати кращий варіант з точки зору величини прибутку саме за допомогою показника операційного лівериджа.

Розглянута методика є універсальною, оскільки підходить для підприємств різних видів економічної діяльності, організаційно-правових форм і обсягів господарювання, у тому числі для внутрішніх центрів прибутку. Вона дає змогу оперативно оцінити важливі параметри операційної діяльності підприємства, зробити належні висновки та обґрунтувати планові (проектні) рішення.

46. Мінімізація витрат на поставку і зберігання матеріалів через визначення оптимальних партій поставки і величини запасів.

Таким чином, величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей не однозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки.

З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотній ефект: втрати й витрати, пов’язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають

Використання критерію мінімізації сукупних витрат на зберігання запасів і повторне замовлення не мають сенсу, якщо термін виконання замовлення досить тривалий, попит і ціни на елементи виробничих запасів суттєво коливаються. В такому випадку недоцільна економити на зберіганні запасів. Це може призвести до порушення безперервного обслуговування споживача. В інших випадках визначення оптимальної величини запасу забезпечує зменшення витрат на їхх зберігання без втрати якості обслуговування.

47. Функціонально-вартісний аналіз та його роль в системі управління витратами.

Функціонально-вартісний аналіз – один із методів евристичного аналізу, мета якого полягає у виборі оптимального варіанта, що забезпечує повноцінне виконання досліджуваним об'єктом (виробом, технологічним процесом, формою організації чи управління виробництвом тощо) своїх основних функцій при мінімальних затратах.

Особливістю мети ФВА є не саме вдосконалення конкретного досліджуваного об'єкта, а насамперед пошук альтернативних варіантів виконання його функцій та вибір серед них найбільш економічної, яка б забезпечувала оптимальне співвідношення між споживчими властивостями і витратами на їхню реалізацію. Надзвичайно важливим є те, що ФВА дає змогу вирішувати, на перший погляд, два взаємовиключні завдання – скорочення витрат та підвищення якості виробу.

Основними завданнями ФВА є:

– підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

– зниження витрат на виробництво (зниження ємності основних, оборотних засобів, енергоємності, трудомісткості, підвищення віддачі основних засобів, матеріаловіддачі тощо);

– удосконалення технології виробництва;

– обґрунтування управлінських рішень.

Метою застосування ФВА є мінімізація витрат на одиницю корисного ефекту. Цей метод дозволяє знизити собівартість продукції за рахунок економії матеріальних і трудових ресурсів, більш ефективного використання основних засобів підприємства, технологічних змін у виробництві.

Принципи ФВА: 1. Системність. 2.комплексність. 3.функціональність об’єктів аналізу. 4.відповідність значущості функцій витрат. 5.інноваційність мислення. 6.колективна творчість фахівців.

48. Кайдзен – костинг – методи зниження витрат

Кайдзен — слово японського походження від «кай»— зміна та «дзен»— добре, яке можна перекласти як «поліпшення».

Кайдзен – костинг- процес поступового й безперервного вдосконалення, в якому беруть участь усі управлін­ці й робітники підприємства.

Кайдзен спрямований на досяг­нення таких конкретних цілей підприємства, як усунення втрат часу, коштів, зусиль, зниження витрат на розроблення, виробниц­тво, утримання запасів та дистрибуцію, підвищення якості това­рів, послуг, корпоративної культури, зростання кваліфікації співробітників, що в результаті має проводити до повнішого задоволення вимог споживачів продукції.

Метою э: вдосконалення діяльності підприємства та його окремих підрозділів на основі внутрішніх резервів, без залучення значних інвестицій ззовні. Відмінною особливістю є цінність співробітників та команд, їхніх знань та участі в ycix складових діяльності підприємства, внеску кожного співробітника в поліпшення свого робочого місця, якості продукції та обслуговування клієнтів.

Забезпечення результативності кайдзен-костингу здійснюється на трьох рівнях: менеджменту підприємства та інженерно-технічного персо­налу; ініціативних співробітників, об'єднаних у команди якості; окремих po6iтників, які мають можливість через систему пропозицій вносити свої пропозиції.

49. Організація обліку витрат і результатів діяльності в системі "директ-костинг"

"Директ-кост"— це система калькулювання собівартості продукції тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Система обліку змінних витрат виникла в США в період Великої депресії (1928 р.) і набула значного поширення в 50-х роках XX ст. До цього моменту залишки готової продукції оцінювалися по собівартості, обчисленій за повними витратами.

Постійні витрати, які не залежать від обсягу виробництва і розмірів прибутку, перерозподіляючись між звітними періодами, значно впливали на величину розрахункового прибутку. У цьому аспекті було вирішено, звичайно, в достатній мірі умовно, поділити сукупні витрати на змінні, які ототожнювалися з прямими, і на постійні, які називалися некорисними і ототожнювалися з непрямими.

Суть системи базується на словосполученні "директ кост план" (Direct Cost Plan), введеному Джонатаном Харрісом у 1936 р. при розгляді ним методики калькулювання витрат виробництва підприємства.

Практичні дослідження в галузі системи "директ-костинг" показують, що розподіл витрат умовний. Калькулювання собівартості по системі "директ-костинг" передбачає незмінну величину постійних витрат при будь-якому обсязі виробництва, тому основна увага в управлінському обліку надається змінним витратам. Керівники підприємства і структурних підрозділів посилюють контрольні функції управління цими витратами.

Важливою перевагою методу "директ-костинг" є оперативність отримання даних, що характеризують невеликий період господарської діяльності. Поділ затрат на умовно-постійні і умовно-змінні привів до нового погляду на рентабельність підприємств. Виділивши змінні затрати, можна точно визначити ефективність безпосередньо виробничого процесу.

Використання методу "директ-костинг" більш доцільне в умовах депресії та інфляції, ніж в умовах підйому економіки.