БРАТСЬКІ ШКОЛИ

Аналіз статутів дозволяє виділити декілька ключових моментів у діяльності братських шкіл: гуманізм і народність педагогічних ідей; розвиток традиційної вітчизняної педагогіки; зв’язок школи з життям народу.

Саме тому звертаємо увагу на такі аспекти як зміст навчального процесу, методика навчання, які не знайшли належного відображення в українській історіографії. Слід зауважити, що вищий нагляд над усіма братськими школами належав константинопольським патріархам та київським митрополитам, а на місцях його здійснювало братство. Ігумен разом із братчиками обирали зі свого середовища ректора, який слідкував за виконанням обов’язків як учителями, так і учнями. Саме ректор визначав предмети для навчання, здійснював прийом учнів та їх розподіл за класами, через кожні чотири тижні проводив іспити, щомісяця відвідував заняття, аналізуючи їхню якість

Шкільну програму складали чотири класи: фари (початкові), де навчання тривало три роки, граматичні (інфими, граматика, синтаксема), які тривали теж три роки, потім два роки на курсах риторики та поетики; завершували навчання філософією і богословієм упродовж 2–3 років.

Яким же був характер навчання у братській школі? Розглянемо це питання на прикладі львівської. У королівському привілеї 1590 р. її названо «школою для заняття вільними мистецтвами» (себто науками «тривіуму» – граматика, риторика, діалектика – і «квадривіуму» – арифметика, геометрія, музика, астрономія), що входили до числа предметів середньовічної школи. У тому ж руслі загальноєвропейської традиції слід розглядати вживання терміна гімназія (гімназіон), який використовував уже знаний італійський педагог Відродження Гаспаріно Баріцца у передмові до Октоїха (1630), на деяких грамотах Братства. Ця традиція передбачала гімназіальні студії з трьох класів граматики (інфіма, медія, супрема або синтактика) та класів поетики і риторики. Лише в деяких гімназіях, які претендували у подальшому на статус вищої школи, читали філософські та богословські курси. Саме тому, слід думати, порядок школи у Львові від жовтня 1586 р. передбачав викладання текстів «філософів, істориків та інші», навчання учнів граматики, діалектики, риторики [10, 557–558].

Про те, як відбувався навчальний процес у братських школах, дозволяють судити, зокрема, підручники. Братські букварі можна вважати своєрідними енциклопедіями, що містили необхідну інформацію про релігійні істини. Можемо скласти уявлення й про те, що вивчали учні одразу по вступі до

школи: слов’янська азбука, склади, словник (роз’яснення деяких висловів), виклад про православну віру Зизанія, про таїнства – у питаннях і відповідях.

У 1574 р. Іван Федоров у Львові видав перший друкований кириличним шрифтом слов’янською мовою буквар – невеликого формату книжку на 78 с., що складалася з азбуки, складів, слів, акростиха, 19 текстів, молитви, повчання дітям. Тих, хто оволодів уміннями читати й писати, чекав наступний етап – освоєння «семи вільних мистецтв» (граматика, риторика, діалектика, арифметика, музика, геометрія, астрономія), просуваючись від простішого до складнішого.

Найдавнішою відомою нині граматикою вважають складену і видану «спудеями Львівської школи 1591 року», що мала такі частини: «правописаніє, препіваніє [просодія], православне счиненіє [етимология]» 1596 р. з’явився підручник Лаврентія Зизанія, з короткими правилами складання віршів трьох родів: іронічного, елегійного і ямбічного. Ще однією оригінальною відмінністю «Граматики» Л. Зизанія були наведені правила запитань і відповідей

Щодо методики викладання, то слід перш за все нагадати, що саме у братських школах України і Білорусі почали складатися елементи класно-урочної системи, чому сприяли новації у шкільному обладнанні та засобах навчання. Вперше з’явилася класна дошка, що дозволило застосувати фронтальну форму проведення уроку, коли вчитель навчав письма не кожного індивідуально, а шляхом списування учнями з дошки та колективного виправлення помилок. Поруч із дошкою в побут школи увійшла крейда, появу якої зафіксувала загадка: «Маленьке, біленьке, по полю гуляє, сліди залишає». Загалом слід зауважити, що учнівські прислів’я, приказки, загадки відображали, з одного боку, узагальнення особливостей нового, що з’явилося у навчальному обладнанні, а з іншого – виражали оцінно-емоційне ставлення до нього.

Під 1665 р. ми зустрічаємо першу згадку про ще один предмет, без якого нині складно собі уявити шкільне навчання, – «парту» (від лат. «партос» – група) – з’єднані лаву і стіл. З появою парт учителі почали розсаджувати учнів за зростом, що полегшувало фронтальну роботу і давало можливість тримати всіх у полі зору [1, 76]

В основу виховання учнів у братських школах клалася християнська мораль. Школярі ґрунтовно вивчали Святе Писання, відвідували церкву.