Теми рефератів. 1. Співвідношення держави та суспільства.

1. Співвідношення держави та суспільства.

2. Правовий статус особи: поняття, структура, принципи.

3. Концепції лібералізму та неолібералізму як ідеологічне під­ґрунтя правової, соціальної держави.

Питання для дискусій

1. Проаналізуйте наведений уривок з праці Джона Мілля «Про свободу» (1859 р.) з точки зору цивілізаційного підходу до типо­логії держав:

«Проте настав час, коли людство, просуваючись вперед шля­хом прогресу, прийшло до усвідомлення того, що немає жодної потреби в тому, щоб їх володарі мали незалежну владу, інтереси якої суперечили б інтересам їхніх підданих. Люди визнали більш Доцільним, аби представники різних державних установ були їх­німи вповноваженими чи представниками народу, які, на їхній же Розсуд, могли б бути ними ж і усунуті... Поступово це намагання мати обраних чи тимчасових правителів стало головною метою, До якої поривалися народні партії, де такі існували, і ця мета значною мірою затулила собою попередні зусилля народу обмежити владу правителів...»

2. Проаналізуйте наведений уривок з праці Карла Маркса і Фрідріха Енгельса «Маніфест комуністичної партії» (1848 р.) з погляду формаційного підходу до типології держав:

«Історія всіх суспільств, що існували до цього часу, була істо­рією боротьби класів.

Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, тобто гнобитель і гноблений, перебували у вічному антагонізмі один до одного, вели невпинну, то приховану, то яв­ну боротьбу, яка завжди завершувалася революційною перебудовою всього суспільства або загальною загибеллю класів, що вели між собою боротьбу...»

3. Як відомо, капіталістичний тип держави зародився в надрах феодалізму; розвиток капіталізму відбувався природно — через виникнення капіталістичного способу виробництва, класу буржуазії та пролетаріату в період розвиненого феодалізму; буржуазні революції лише юридично закріпили цей спосіб виробництва, а також завоювали державну владу для свого класу, маючи на меті розвиток цього способу виробництва і проведення необхідних реформ: вони не знищували державний апарат, а лише пристосовували його до своїх потреб та інтересів.

Соціалістична революція не могла обмежитися лише такими реформами. Вона мусила майже повністю замінити державний апарат і встановити свою систему державних органів влади. Після соціалістичної революції та громадянської війни необхідно було створювати соціалістичний тип держави, новий спосіб жит­тя, а отже, й нові умови.

Чим, на Вашу думку, це пояснюється? Обґрунтуйте Вашу від­повідь та проаналізуйте основні закономірності становлення та розвитку капіталістичного і соціалістичного типів держави.

4. Борис Чичерін у праці «Філософія права», аналізуючи спів­відношення особи та суспільства, проголошував: «...Що таке людська особистість? Людина, насамперед, відокремлюється від інших, як самостійний тваринний організм, що має свої фізичні потреби і прагне до їх задоволення... Але над цим суто тварин­ним елементом споруджується цілий духовний світ, джерелами якого є розум та воля; ....індивідуалізм, що полягає у визнанні свободи особи, становить наріжний камінь будь-якої справж­ньої людської споруди. Теорії, які не хочуть знати нічого, крім владарювання цілого над частинами, придатні для машин, а не для людей. Насправді, свідомість та волю мають тільки окремі особи, а не загальні установи, які існують і діють виключно тому, що вони представлені особами...»

У чому, на Вашу думку, полягає зміст тези Б. Чичеріна, що «теорії, які не хочуть знати нічого, крім владарювання цілого над частинами, придатні для машин, а не для людей»? Що має бути наріжним каменем побудови правової, соціальної держави у її співвідношенні з суспільством? Обґрунтуйте свою відповідь.

Завдання для перевірки знань

Питання для самоконтролю

1.Проаналізувавши подані вислови Георга Еллінека та Герберта Спенсера щодо співвідношення суспільства та особи, визначте основні ознаки суспільства. Георг Еллінек («Соціально-етичне значення права, не­правди та покарання», 1878): «Суспільство та індиві­дуум — це два полюси життя людського роду, і кожна спроба розгадати їх буде приречена на невдачу, якщо односторонньо спиратиметься на один із цих полюсів, залишаючи без уваги інший»; Герберт Спенсер («Під­стави соціології», 1896): «Суспільство є деяка сут­ність... властивості суспільства подібні до властивос­тей живого тіла... потрібно розглядати підстави, які дають можливість стверджувати, що сталі відносини між частинами суспільства аналогічні сталим відноси­нам між частинами живого тіла...»

Як відомо, історія становлення прав особи передба­чала два етапи. За першого етапу виборювані протягом тривалого часу і запроваджені в соціальну практику принципи індивідуалізму і «негативної» свободи (об­меження втручання держави в економіку) виконали своє призначення. Вони сприяли розвитку ініціатив­ності, підприємництва, розширенню виробництва, по­яві нових технологій і форм господарювання. В краї­нах Західної Європи в основному була сформована правова державність, основне призначення якої поля­гало в гарантуванні та забезпеченні «першого поколін­ня» прав людини — громадянських і політичних. За другого етапу вільний ринок призвів до подальшої диференціації суспільства, дедалі більше порушувався принцип рівності (перш за все в економічній і соціаль­ній сферах), поглиблювались суперечності між різними верствами і групами населення. В суспільній свідомос­ті виникали і репродукувались погляди щодо реформу­вання суспільного життя, вдосконалення відносин осо­би і держави, формування соціально орієнтованої полі­тики за умови зростання ролі держави в питаннях впливу на економіку, забезпечення економічних, соціальних, культурних («другого покоління») прав людини. Спробуйте оцінити призначення другого етапу станов­лення та розвитку прав особи для формування основ не лише правової, а й соціальної держави. 3. Аналізуючи причини зміни однієї суспільно-еконо­мічної формації іншою, Карл Маркс у своїй праці «До критики політичної економії» (1859) зазначав: «В суспіль­ному виробництві люди вступають в певні, необхідні, від їх волі незалежні відносини — виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріаль­них продуктивних сил. Сукупність цих виробничих від­носин становить економічну структуру суспільства, ре­альний базис, на якому підноситься юридична і політич­на надбудова і якому відповідають певні форми суспіль­ної свідомості. Спосіб виробництва матеріального жит­тя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість. На певному етапі свого розвитку матеріальні продук­тивні сили суспільства починають суперечити існую­чим виробничим відносинами, або — що є тільки юри­дичним виразом останніх — відносинам власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їхні пута. Тоді настає епоха соціальної еволюції. Зі зміною економічної основи більш або менш швидко відбува­ється переворот у всій величезній надбудові... Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає досить просто­ру, і нові, вищі виробничі відносини ніколи не з'явля­ються раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існу­вання в надрах самого суспільства...» В чому, на Вашу думку, полягає головний недолік Марсової теорії про «суспільно-економічну формацію»?

Методичні вказівки до вивчення теми

Засвоївши питання сутності держави, і, насамперед, пе­реваги держави демократичного, правового і соціального спря­мування, доцільно перейти до розгляду такого особливого соці­ально-політичного механізму («політичної системи»), за допомо­гою якого в надрах суспільства зароджуються відповідні полі­тичні сили, спроможні просувати суспільство у взаємодії з особ­ливою суспільною політико-правовою організацією (якою є дер­жава) в напрямі прогресу, демократії та свободи.

Отже, в даній темі виділяють декілька важливих блоків питань:

1. По-перше, це визначення змісту поняття «політична система суспільства»; й у зв'язку з цим надання особливої ваги такій категорії як політика, оскільки політика — це мистецтво управляти державою, це прагнення, зумовлене завоюванням, формуванням і використанням державної влади та її інститутів, цілеспрямованим впливом на неї; площина політичних відносин завжди пов'язана зі взаємодією індивідуальних, групових і загальних інтересів, і тому передбачає існування певного механізму, який би за своїм призначенням був покликаний використати таке різноманіття інтересів не для розколу, а для зміцнення суспільства.

2. По-друге, це з'ясування співвідношення між поняттями «політична влада» та «державна влада» (табл. 7.1), і з приводу цього дослідження питань народовладдя (табл. 7.2) (як фундаментальної основи реалізації політичної влади), головний зміст яких полягає в забезпеченні реальної, практичної участі громадян у розробці, обговоренні, прийнятті політичних рішень й управлінні державними та суспільними справами, підвищенні активності громадських об'єднань, утвердженні свободи слова, врахування громадської думки тощо; слід також звернути увагу на те, що в умовах формування громадянського суспільства та правової, соціальної держави особливої ваги набуває налагодження так званого зворотного зв'язку між суспільством і державою у здійсненні політичної влади, що виявляється в наданні найширших можливостей громадянам, їх об'єднанням, іншим недержавним структурам.

По-третє, це визначення місця кожного зі структурних інсти­тутів політичної системи суспільства щодо їх участі та взаємодії у реалізації політичної влади та здійсненні політичних відносин і, передусім, — місця в цьому процесі особливого безпосереднього учасника політичної влади, якою є держава в особі її органів, зок­рема таких ключових органів як державні органи первинного представництва (Президент України та Верховна Рада України).

При цьому слід мати на увазі, що держава, виступаючи офі­ційним представником усього народу, займає, безумовно, особливе місце в політичній системі, оскільки саме вона, уособлюючи суверенітет усього народу та усієї нації, покликана та здатна за­довольняти і забезпечувати загальнолюдські інтереси та загальносоціальні потреби. У суспільстві має діяти організація, яка від­повідає за нормальне функціонування суспільства, здійснення адміністративного управління різними царинами життя суспіль­ства, забезпечення порядку, національної безпеки, будівництво шляхів сполучення, ліквідацію стихійних лих, організацію між­народних зв'язків тощо, — тобто загалом за все те, що можна ви­значити як задоволення всезагального інтересу.

План семінарського заняття

1. Поняття, структура політичної системи суспільства та її ос­новні суб'єкти.

2. Поняття народовладдя, його ознаки та причини виникнен­ня. Представницька та безпосередня форми демократії.

Місце держави в політичній системі, її взаємодія з політич­ними партіями та іншими суб'єктами політичної системи в про­цесі реалізації політичної влади.

Література

1. Вишняк О. Партії в політичній системі України: соціоло­гічний вимір // Вища школа. — 2004. — № 2. — С 25—30.

2. Власюк О., Прозорова Н. Перспективи демократизації мі­сцевого самоврядування // Там само. — С. 44—45.

3. Гнилорибов В. Держава і місцеве самоврядування: проб­леми взаємин // Віче. — 2004. — № 5. — С 40—43.

4. Дашутін Г. Проблеми політичного ідеалу в сучасній Україні // Вища освіта України. — 2004. — № 2. — С 14—25.

5. Кравчук В. Громадські організації в громадянському сус­пільстві: теоретичні питання//Українське право. — 2003. — №1. —С 201—206.

Якубовський О. Взаємодія держави і громадянського сус­пільства в Україні // Вісник Національної академії держав­ного управління при Президентові України. — 2004. — №1. —С 317—321.

Термінологічний словник

Усезагальні інтереси— це ті вимоги суспільного єства, які визна­чають і підпорядковують собі дії окремих людей, їхніх угруповань, во­ни постають як зовнішня необхідність, імператив (веління, нагальна вимога), що є більш обов'язковими, ніж суб'єктивні індивідуальні (або вузькогрупові) бажання й устремління; найпершим вираженням всезагальних інтересів постає збереження цілісності суспільства, дотриман­ня певного, відповідного рівневі його розвитку, порядку взаємодії лю­дей і спільнот між собою, саме існування вирізнених угруповань та зрештою й самого суспільства як взаємна залежність індивідів, між якими розподілена праця; крім того, саме усезагальні інтереси висту­пають єдиною підставою, необхідною і достатньою засадою обґрунту­вання застосування сили, обмеження нею свободи людей, оскільки вла­да — це можливість виконання функцій заради й від імені суспільства, посилаючись на всезагальні інтереси, на вищу необхідність.

Політика— це мистецтво управляти державою, мистецтво можли­вого, вона пов'язана з формуванням влади та її інститутів; це така ца­рина людського життя, в якій виявляються відмінності інтересів різних соціальних груп, де ці інтереси стикаються, протиставляються, змага­ються між собою, але водночас відбувається й їх взаємоузгодження, пев­на субординація як підпорядкування вищому началу, більш соціально значимому; політика в житті людства є способом організації та здійс­нення влади, разом із тим вона постає цариною, де відбувається бороть­ба, змагання за владу; засіб, знаряддя збереження цілісності й єдності розшарованого суспільства; альтернатива не правовому примушуванню, силовому протистоянню, збройному конфлікту, війні; здійснення, реа­лізація усезагального інтересу через змагання між собою інтересів част­кових та їх носіїв становить головний, сутнісний зміст політики як сус­пільного явища, а механізм, сукупність чинників такого здійснення на­зивають політичною системою суспільства; головним призначенням політичної системи є забезпечення взаємобалансу та гармонійного уз­годження інтересів різних суб'єктів політичних відносин у процесі реа­лізації ними своїх функцій щодо управління справами суспільства і держави; категорію «політична система» запроваджено відносно не­щодавно; її використовують не лише на рівні політичної організації відповідного суспільства в межах певної держави, а й на міжнародному рівні, маючи на увазі, зокрема, глобальну або регіональні (наприклад, загальноєвропейську) політичні системи; в умовах розвинутого, структурованого громадянського суспільства надзвичайно важливу роль у політичній системі відіграють політичні партії, громадські організації та рухи; в умовах тоталітарного або авторитарного суспільства функції цих інститутів деформовані.

Легітимація (від лат. legitimus— законний)— визнання або під­твердження відповідності праву чи законності якогось органу влади, державно-політичного рішення, повноважень громадських представни­ків, прийняття учасниками політичної взаємодії умов і правил гри то­що; легітимація влади — це визнання або підтвердження законності чиїхось прав, повноважень; це згода громадян зправом певних осіб справляти визначальний вплив на інших; тобто це виправданість, пра­вомірність застосування сили та обмеження нею свободи людей.

Легальність (від лат. Lex — закон)— дозволеність, відповідність чинним законам, прийнятність якогось політичного явища чи події, по­при те, що вони можуть комусь не подобатись; настає внаслідок здійс­нення встановлених процедур легітимації.

Народовладдя— влада, що здійснюється народом як прояв загаль­ної волі всіх вільних членів суспільства задля реалізації всезагальних інтересів у формах безпосередньої та представницької демократії;демократія як «влада народу» — це перетворення хаотичної кількості осіб у самодисципліновану якість, тобто натовп, юрба — не є проявами демократії; принцип народного суверенітету (народ є джерелом влади і основою для державного суверенітету).

Система (у філософському розумінні)— упорядкована певним чином сукупність взаємопов'язаних елементів, що, з одного боку, ство­рюють деяку цілісну єдність, а з іншого, — мають (у філософському розумінні) відносну самостійність, стабільність, автономність функціо­нування. Структура(у філософському розумінні) — це спосіб упоряд­кування елементів, які характеризуються певною стійкістю.

Безпосередні суб'єкти політичної влади— народ, органи держав­ної влади, місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України — «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; на­род здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»), а також політичні партії.

Політична партія— це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах; політична партія виступає головною ланкою, що пов'язує державу з суспільством, змагається за владу з іншими партія­ми; державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють Міністерство юстиції України (за дотриманням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту партії") та Центральна виборча комісія і окружні виборчі комісії (за дотриманням політичною партією порядку участі у виборчому процесі); наявність ве­ликої кількості політичних партій свідчить про те, що вони, по-перше, виражають вузькогрупові потреби та інтереси, а по-друге, нечисленні, що, своєю чергою, є критерієм неструктурованості суспільства, вказує на відсутність ознак розвинутого громадянського суспільства.

Опосередковані суб'єкти політичних відносин— профспілки, ко­оперативні та інші громадські організації; громадська організація — це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортив­них та інших спільних інтересів.

Політична влада— це здатність одного суб'єкта нав'язувати свою волю іншим суб'єктам у сфері управління справами держави і суспільс­тва; поняття «політична влада» є ширшим поняттям, аніж поняття «державна влада».