Теми рефератів. 1. Формування зворотного зв'язку між народом та дер­жавною владою в процесі здійснення влади політичної.

1. Формування зворотного зв'язку між народом та дер­жавною владою в процесі здійснення влади політичної.

2. Політична влада та її значення в процесі становлен­ня правової, соціальної держави.

3. Політичні партії як суб'єкти політичної влади.

4. Співвідношення понять «політична влада» та «полі­тичні відносини».

5. Вибори як безпосередня форма народовладдя та фор­ма народного державотворення.

6. Вітчизняна та світова політико-правова думка про сутність та форми прояву народовладдя.

Питання для дискусій

1.Представник державно-правового вчення елітаризму іта­лійський вчений Вільфредо Парето (1848—1923) у працях «Пере­творення демократії», «Трактат із загальної соціології» зазна­чав, що суспільством править пануюча меншість — еліта як ви­щий клас, той, що зайнятий в управлінні; решта (як нижчий клас) — підвладні; такий стан суспільства, на його думку, є природним, оскільки він визначається природною нерівністю людей. При цьому відмінність суспільств між собою залежить від якості їх еліт, обсягу влади, привілеїв, якими вони наділені, тощо; в суспіль­стві весь час відбуваються зміни, зумовлені зміною як в самих елітах, так і між ними в цілому; процес таких змін відбувається постійно; люди з нижчих еліт переходять до вищих і навпаки — відбувається зворотний рух; крім вертикальної зміни еліт має місце їх зміна по колу: еліти, що правлять силовими методами, «ле­ви», заступаються іншими — «лисицями», тими, що здійснюють управління методами переконання; тобто система відносин вла­дарювання в людській історії є замкнутим циклом, який полягає в зміні пануючих еліт, які керуються в своїй діяльності зазначени­ми методами; нездатність еліти розв'язувати проблеми соціуму призводить до суспільних негараздів іможе бути підставою для соціальної революції.

Проаналізуйте концепцію елітаризму Вільфредо Парето під кутом зору принципу народного суверенітету. Спробуйте висло­вити власну позицію щодо характеру даної концепції, оскільки, як відомо, державно-правові теорії елітаризму (від франц. elite — краще, добірне) були започатковані державно-правовими концеп­ціями аристократизму і, зокрема, антидемократичними ідеями Ф. Ніцше.

2. Ідеолог теорії народного суверенітету французький просвітник Жан-Жак Руссо у трактаті «Про суспільний договір, або принципи політичного права» (1762) стверджував, що суверенітет не може бути представлений, оскільки воля аж ніяк не може бути представлена; або це дана воля, або це інша воля, середнього не буває. Депутати народу, відповідно не є і не можуть бути його представниками; вони лише його вповноважені; вони нічого не можуть постановити остаточно. Будь-який закон, якщо народ не затвердив його безпосередньо сам, недійсний; це взагалі не закон. Англійський народ вважає себе вільним: він дуже помиляється. Він вільний лише під час виборів членів Парламенту: як тільки вони обрані — він раб, він ніщо.

Визначте основну помилку у поглядах Жан-Жака Руссо. Об­ґрунтуйте свою відповідь, посилаючись на позиції щодо цього питання інших видатних мислителів епохи Просвітництва.

3. Видатний український мислитель епохи Просвітництва Григорій Сковорода у творі «Дружна розмова про душевний спокій» зазначав: «Бог подібен до богатого фонтана, що наповнює ріжні сосуди по їх вмістимости. А над фонтаном напис: нерівнаусім рівність. І ллються зріжних трубок ріжні токи в ріжні сосуди, що стоять довкола фонтана. До меншого сосуда менше попадає, але в тім він рівний з більшим, що обоє однаково повні. І Що може бути більше глупого від тої рівності, яку деякі дурні у світі завести думають? Бо хіба ж не глупе те, що противиться Божій натурі?»

Проаналізуйте політико-правовий підхід до категорії «рів­ність» «українського Сократа» Григорія Сковороди з погляду реалізації принципу народного суверенітету та форм його <' проявів.

4. Аналізуючи сутність інституту народного представництва, видатний російський вчений Борис Чичерін у своїй праці «Про народне представництво» (1866) вказував на те, що: «За допомо­гою представницьких засад політична свобода може поширюва­тися на великі території, на численні народи, не обмежуючись маленьким простором... Таким чином, у нових суспільствах ве­лика кількість громадян, які мають політичну свободу, мають право голосу, обмежуються вибором представників, яким дору­чається ведення справ, захист прав та інтересів виборців.

Проте представництво не є просте доручення, як приватна довіреність або повноваження; державні засади надають йому зовсім інший характер ... На повіреного покладається не вико­нання приватної волі довірителя, а обговорення та вирішення спільних справ. Він має на увазі не вигоди виборців, а користь держави...

Вищою гарантією прав та інтересів народу може бути лише народне представництво, що бере участь в діях та постановах са­мої верховної влади... Такий захист свободи від свавілля має ве­ликий вплив на збудження народних сил, на розвиток загального добробуту. Людська діяльність вимагає простору та безпеки. Впевненість у майбутньому, в міцності порядку, в неможливості свавілля являє собою першу умову будь-якої діяльності. Тільки в свободі енергія особи може проявитися в усій повноті; в свободі полягає головна пружина людського вдосконалення. Куди б ми не звернулись, усюди існує цей закон... Тому вільні народи — найбільш багаті й найбільш освічені».

Визначте основні переваги та недоліки представницької демо­кратії.

Обґрунтуйте Вашу відповідь, використовуючи при цьому найкращі надбання світової та вітчизняної політико-правової думки.

ІїТТОі Завдання для перевірки знань

Питання для самоконтролю

1. Чи правильна, на Вашу думку, теза про те, що дер­жавна влада є основним компонентом та ядром влади політичної? Обгрунтуйте свою відповідь.

2. Порівняйте наведені нижче визначення політичної системи суспільства, проаналізувавши ті відповідні ак­центи, на які робиться наголос у кожному положенні окремо:

а) політична система суспільства — універсальна управлінська система державно-організованого суспільства, компоненти якої зумовлені політичними відносинами та яка, врешті-решт, регулює виробництво і розподіл соціальних благ на основі використання державної влади сильними соціальними спільнотами;

б) політична система суспільства — механізм утілення соціальних імпульсів, які йдуть від суспільства в полі­ тичні рішення та дії.

Спробуйте сформулювати власне визначення політич­ної системи суспільства із урахуванням її соціального призначення.

Тема 8. Форми держави

Методичні вказівки до вивчення теми

Розглянувши певний блок питань, присвячених державогенезу, варто перейти до аналізу базових принципів організації та функціонування органів державної влади за різних політичних, соціально-економічних та інших умов, відповідних механізмів спів­відношення та взаємодії, які існують на різних державно-влад­них рівнях, тощо. Крім того, слід особливо зауважити на тому, що вивчення питань даної теми допомагає узагальнити кращий досвід державного будівництва задля його використання у подаль­шій теоретичній та практичній діяльності.

З філософського погляду категорії «зміст» і «форма» дуже тіс­но взаємопов'язані і становлять ніби певну систему; елементи і процеси, притаманні системі, є її змістом лише як певним чином організовані, тобто лише як такі, що існують у певній формі (поза формою елементи і процеси не являють собою зміст), а форма — завжди внутрішня структура і зовнішній вираз змісту (відповід­но виступаючи як зовнішня і внутрішня форма), єдність змісту і форми — це відношенням їх взаємопроникнення. У єдності змісту і форми визначальним є зміст, оскільки він зумовлений своїм по­ходженням, а також метою та призначенням певного явища. У зв'язку з цим форма — продукт саморозвитку змісту, його пев­ний аспект; водночас як організація змісту форма в певному ро­зумінні також дещо впливає на зміст. Таким чином, форма дер­жави зумовлена її змістом, що, в свою чергу, пов'язаний з її походженням, також: з її метою, призначенням, а врешті-решт — з її сутністю.

Повну уяву про форму конкретної держави дає аналіз трьох її складових: форми правління, форми державного устрою, форми державного режиму. Таке розуміння форми держави дістало в лі­тературі назву «у широкому значенні цього поняття». «У вузько­му розумінні» форму держави розглядають лише як форму дер­жавного правління.

Питання щодо форми державного правління як однієї зі скла­дових категорії форми держави (у широкому її розумінні — див. схему 8.1) належить розглядати саме в контексті вивчення дер­жави як форми політичної організації суспільства, носія та чин­ника суспільної влади, оскільки джерелом влади може бути ви­знана воля однієї особи, певної панівної верстви або воля усього народу. При цьому слід особливо наголосити, що такий підхід до кри­теріїв виділення форм державного правління склався історично, ще починаючи з часів стародавнього світу та епохи середньовіч­чя; оскільки, з одного боку, здавалася суттєвою кількість паную­чих (правителів) — один, небагато, більшість, а з іншого, — ха­рактер правління (у чиїх інтересах правлять — в особистих, вузькогрупових чи загальносоціальних); відповідно до цього ви­діляли три пари форм державного правління, які нібито мають тенденцію переходити одна в одну за законом кругообігу: монар­хія — в тиранію, аристократія — в олігархію, демократія — в охлократію; при цьому на протидію цьому закону мислителі ви­сували мішану форму як гармонійне поєднання монархічних, аристократичних та демократичних елементів (зокрема, Нікколо Мак'явеллі зазначав, що «... Лікург встановив своїми законами у Спарті порядок, за яким і Цар, і Аристократи, і Народ отримали кожен свою частину, так що держава його проіснувала більш ніж вісімсот років у великій шані та в повному спокої...»).

Сучасна правова доктрина розрізняє форми державного прав­ління не лише за джерелами влади та способами їх формування, а й за засадами співвідношення та взаємодії відповідних вищих ор­ганів державної влади (схема 8.2).

Саме враховуючи останній критерій усі форми державного правління можна поділяти на такі, що діють на засадах єдино­владдя, та такі, що функціонують на засадах поділу влад. Так, зок­рема, однією з таких форм, що функціонує на засадах поділу влади, є парламентська монархія, за якої роль коронованої особи — мо­нарха — багато в чому є суто символічною, оскільки повнова­ження монарха щодо призначення глави уряду або міністрів здійс­нюються відповідно до пропозицій лідерів тих парламентських фракцій, які здобули більшість у парламенті.

Розкриваючи зміст категорії «форма держави» у широкому її розумінні, крім того, слід мати на увазі, що кожна держава має не тільки форму державного правління, а й відповідний територі­альний або державно-теориторіальний устрій як певну територі­альну організацію держави; державна влада покликана здійсню­вати управління всією територією, дбати про матеріальні та куль­турні цінності, суспільний порядок і правопорядок тощо; у зв'язку з цим для забезпечення всезагальних інтересів державі необхідні органи державної влади й управління різних рівнів (як У центрі, так і на місцях).

Форма держави (у широкому розумінні цієї категорії) харак­теризується також формою державного режиму, що в літературі іноді також визначається як «політичний режим». Слід мати на увазі, що кожна з цих категорій має свої особливості та не тотож­на одна одній, оскільки, зокрема, поняття «політичного режиму» є ширшим ніж «державний», «державно-політичний» або «дер­жавно-правовий» режими; при цьому студентам необхідно ува­жно використовувати вказані терміни, бо, приміром, до пло­щини «антидемократичних засобів та методів» не може викорис­товуватися термін «антидемократичний державно-правовий ре­жим», адже термін «правовий» несумісний з терміном «антиде­мократичний» (в цьому ми повністю поділяємо думку видатного мислителя стародавнього світу Арістотеля).

Схема 8.2