Напрями управління навчально-виховною діяльністю

За роки незалежності система дошкільної освіти зазнала істотних змін: напрацьовано особливі підходи до формування, вдосконалення та визнання на державному рівні дошкільної освіти не тільки як обов’язкової структурної складової освіти, а й як початкової базової ланки в системі загальної безперервної освіти людини.

Сучасна освітня ситуація в Україні характеризується протиставленням вимог до безперервності, прогресивності й адаптивності освітнього процесу та професійної мобільності фахівців, які його здійснюють.

Управління у широкому визначенні включає не тільки управління людьми, але й управління фінансовими, матеріально-технічними й іншими ресурсами. У сучасних наукових дослідженнях теорії управління освітою (В. Лазарев, Г. Єльникова, М. Поташник, П. Худоминський та інші) поняття «керівництво» розглядається як одна з управлінських дій, тобто функцій, поряд з плануванням, організацією, контролем тощо. Останнім часом у розумінні суті керівництва відбулися істотні зміни. Якщо раніше керівництво розуміли як адміністрування, командування, то в сучасній теорії і практиці цю управлінську дію розглядають як таку, що найбільш повно відбиває людські аспекти соціального управління, роботу управління з людьми, спільнотами, колективами [16].

Все більш актуальною стає проблема комплексної підготовки фахівців дошкільної освіти інтегрального рівня, здатних взяти на себе мотиваційну, орієнтовну, регулюючу, організаційну та контролюючу функції в ДНЗ, тобто управлінців. Діяльність керівника дошкільного закладу відповідає всім цим функціям, але для її ефективного здійснення недостатньо володіти відповідними знаннями, вміннями і навичками.

Спеціальна підготовка керівного складу освітянської галузі сьогодні є проблемою важливою й актуальною, це нагальна вимога часу. На жаль, керівники навчальних закладів, працівники районних, міських, обласних управлінь освіти здебільшого не мають відповідної професійної підготовки до управління. Як правило, вони є висококваліфікованими фахівцями з різних учительських спеціальностей. Тому витоки проблеми невідповідності реального рівня функціональної компетентності керівників навчальних закладів рівневі, необхідному для ефективного управління, криються саме у відсутності професійної управлінської освіти.

Виходячи з цього, постає потреба визначення поняття «функціональна компетентність керівника».

Функціональна компетентність керівника – це система знань та умінь, які є адекватними структурі та змісту управлінської діяльності [20].

Для теоретичного обґрунтування функціональної компетентності керівника сучасного дошкільного навчального закладу (завідуючої та її заступників) необхідно представити його у вигляді загальної моделі (або професіограми). Модель керівника ДНЗ – це його узагальнений професійний образ. Вона має показувати завдання, які розв'язує керівник у своїй діяльності, зміст основних функцій управління та посадові вимоги до керівника.

Професіограма – це узагальнюючий документ, який базується на розробленій моделі, з точністю враховує якості ідеального керівника та дозволяє з досить високим ступенем достовірності оцінити якості будь-якого реального керівника [41].

Головною метою управлінської діяльності керівника ДНЗ в нових умовах розвитку освіти має стати створення умов, за яких спостерігається зростання особистості вихователя, коли в нього з’являються мотиви до самовизначення, самоактуалізації, захищеності та такі, за яких згуртованість навколо стратегічної мети діяльності ДНЗ та єдність педагогічного колективу мають для нього найвищу цінність.

Такі автори моделей спеціалістів у галузі управління освітніми закладами, як В. Бондар, В. Демчук, В. Маслов, Л. Каращук, М. Гадецький, М. Новоселицький, Н. Тализіна, О. Тонконога та інші намагались обґрунтувати професіограму директора, яка б відповідала потребам ДНЗ в певний період розвитку країни.

Управлінська діяльність адміністративного апарату, зокрема завідувача ДНЗ, методиста, відображена у різних роботах (А. Бондаренко, А. Васильєва, В. Алямовская, В. Андрєєва, Е. Панько, К. Біла, Л. Денякина, Л. Поздняк О. Саметис, Р. Спружа та ін); в роботах, присвячених проблемам управління школою (B. Загвязинский, B. Пикельная, В. Безруков, В. Сластении, М. Кондаков, М. Портнов, М. Поташник, Т. Шамова Ю. Конаржевский, та ін).

П. Худоминський визначає управління системою освіти як систематичний, планомірний, свідомий і цілеспрямований вплив суб'єктів управління різного рівня на всі її ланки в цілях забезпечення виховання підростаючого покоління [66].

З педагогічної позиції В. Ісаєв характеризує управління, як діяльність, спрямовану на вироблення рішень, організацію, контроль, регулювання об'єкта управління у відповідність до заданої мети, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації. Поняття «педагогічне управління» використовує Ю. Васильєв. На його думку, воно здійснюється з урахуванням вимог суспільства і відрізняється від соціального своїми об'єктами, характером процесів та закономірностей, які визначаються педагогічною наукою. Педагогічний менеджмент як комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності виділяє К. Біла. Управління закладами освіти М. Кондаков трактує як спеціалізовану соціально-педагогічну систему, яка передбачає свідомий, цілеспрямований і планомірний вплив суб'єкта управління на всі сторони життя освітнього закладу.

Зрозуміло, що система основних знань і вмінь керівника, необхідних для ефективного управління, повинна бути адекватною структурі та змісту його діяльності. Цю проблему досліджували В. Бондар, В. Кричевський, В. Маслов, О. Тонконога. За основу побудови моделі компетентності ці автори брали професіограму діяльності та функціональні завдання й пов'язували їх з питаннями змісту підготовки та підвищення кваліфікації спеціаліста.

Питання мотиваційного та людиноцентристського управління в системі освіти досліджували такі автори, як В. Крижко, Г. Єльнікова, Є. Павлютенков, Л. Даниленко, Л. Карамунка, Н. Коломинський, та інші.

Як бачимо, проблема підготовки керівників дошкільних навчальних закладів є багатоаспектною й досить широко представлена в наукових дослідженнях. Відокремлення системи педагогічних умов передбачає розкриття сутності та закономірностей особистісно-орієнтованої освіти, виділення системи професійно необхідних якостей керівника та обґрунтування факторів, які сприяють їх розвитку.

Ю. Конаржевський виділяв такі закономірності управління: гуманістичність, демократичність, аналітичність, цілеспрямованість; і такі принципи управління: поваги та довіри до людини, цілісного погляду на людину, співробітництва, соціальної справедливості, індивідуального підходу, збагачення роботи вихователя, особистісного стимулювання, єдиного статусу, перманентного підвищення кваліфікації, консенсусу, колективного прийняття рішення, участі в управлінні вихователів та делегування повноважень, цільової гармонізації, горизонтальних зв’язків, автономізації управління, постійного обновлення [28].

Новий етап розвитку управління соціально-педагогічними системами почався із запровадженням інформаційно-комп’ютерних технологій (А. Мартинов, А. Підласий, В. Биков, П. Підласий, Р. Осіпа), що набуває особливої ваги в удосконаленні систем управління ДНЗ (А. Нужин, В. Коробов, В. Кудінова, В. Ліпейко, В. Попов, Л. Качанова, Л. Чашников О. Ключко, та ін.). Ці технології дозволяють значно ефективніше обробляти великі масиви інформації, більш оперативно приймати управлінські рішення, використовувати послуги глобальної мережі Інтернет та ін.

Потрібні нові підходи до управління, вони стають тією рушійною силою, яка може перевести дошкільний заклад з того, який функціонує в той, що розвивається. Дошкільна установа, яка розвивається постійно працює в пошуковому режимі. Управління в закладі цього типу носить інноваційний характер, тут переважають процеси прийняття рішень по ситуації, тобто за конкретними результатами.

Перехід до ситуативного управління дитячим садком за результатами означає радикальну зміну підходів до управління навчально-виховним процесом і насамперед його учасниками.

Назвемо основні принципи, що лежать в основі відновлення діяльності дошкільного закладу.

Демократизація. Цей принцип передбачає розподіл прав, повноважень і відповідальності між усіма учасниками процесу управління.

Гуманізація. Вона забезпечує рівно доступний для кожної особистості вибір рівня, якості, спрямованості освіти, способу, характеру і форми його отримання, задоволення культурно-освітніх потреб у відповідності з індивідуальними ціннісними орієнтаціями, переорієнтація навчального процесу на особистість дитини.

Диференціація, мобільність, розвиток. Ці принципи передбачають багаторівневість, поліфункціональність освітніх програм усіх видів освітніх установ. Вони забезпечують дітям у міру їх дорослішання, соціального становлення та самовизначення можливості пересування по горизонталі (зміна класу, профілю, спрямованості освіти), а також по вертикалі (зміна рівня, типу, виду освітнього закладу).

Відкритість освіти, тобто можливості подання як безперервної освіти в різних формах, так і загальної освіти будь-якого рівня, будь-якому рівні (базисному і додатковому)

Стандартизація. Цей принцип передбачає дотримання державних стандартів якості освіти, запровадження регіональних стандартів, що враховують національні та інші особливості регіону.

Всі ці принципи стають керівництвом до дії в сучасному дошкільному закладі. При цьому основна функція сучасного дитячого садка будь-якого виду і типу – цілеспрямована соціалізація особистості: введення її в світ природних і людських зв'язків і відносин, «занурення» в людську матеріальну та духовну культуру за допомогою передачі кращих зразків, способів і норм поведінки в усіх сферах життєдіяльності.

Оцінити просування дошкільної установи у своєму розвитку можливо за наступними показниками діяльності.

1. Інноваційна діяльність установи – оновлення змісту виховання і навчання у відповідності з держстандартами (основних і додаткових освітніх послуг); оновлення педагогічних технологій, методів і форм роботи; поєднання самоаналізу, самоконтролю з самооцінкою та експертною оцінкою.

2. Організація навчально-виховного процесу – самоврядування, співпраця педагогів, дітей та їх батьків у досягненні цілей навчання, виховання і розвитку; планування та організація різноманітної дитячої діяльності з урахуванням інтересів та потреб дітей; рівноправність педагогів і дітей як партнерів у цій діяльності; високий рівень мотивації всіх учасників педагогічного процесу; комфортна предметно-розвиваюче і психолого-педагогічна середовище для всіх учасників цілісного педагогічного процесу.

3. Ефективність навчально-виховного процесу – порівняння відповідності кінцевих результатів запланованим (оцінка стану фізичного і психічного здоров'я дітей, їх розвитку: фізичного, пізнавального, художньо-естетичного, інтелектуального, соціального).

На сучасному етапі розвитку суспільства відповідно до «Концепції дошкільного виховання», «Концепції модернізації освіти», а також нормативними документами Міністерства освіти здійснюється побудова нової системи дошкільної освіти, за альтернативної ідеології і ключовим організаційним моментам системи, що панувала в радянський час. На перший план виводиться особистісний розвиток дитини: навчально-дисциплінарна модель виховання поступово поступається місцем особистісно-орієнтованій. Реформатори підкреслюють цю зміну парадигм зміною семантики – переходом від поняття «дошкільне виховання» до поняття «дошкільна освіта», що розуміється як «процес розширення можливостей розвитку особистості, спрямований на забезпечення компетентного вибору життєвого шляху та саморозвиток дитини; освіта починає повністю переходити від парадигми інформаційної до соціокультурної активної педагогіки розвитку, культурно-історичній парадигмі розуміння дитини» [15].

Новий підхід потребує перегляду, як змісту освіти, так і форм взаємодії дорослих з дітьми і між собою у процесі педагогічного управління. Хоча визначення змісту освіти і, зокрема, його варіативності, становить зараз велику проблему для теоретиків і практиків дошкільної освіти, не менш важливим є питання стану професійної культури фахівців дошкільної освіти, здатності діяти в сучасних умовах, оскільки статус дитячого садка опинився в безпосередній залежності від соціально-економічної ситуації. Якщо в колишній системі дошкільної освіти повсюдно відсувалися поняття про самоцінності дошкільного віку в силу панування навчально-дисциплінарного підходу, то зараз подібне положення речей зумовлене соціальним замовленням, орієнтацією в умовах ринку на запити батьків і появою в дитячому саду додаткових фахівців.

Отже, підвищення якості дошкільної освіти знаходиться в прямій залежності від професійного рівня педагогічних кадрів. Однак, в даний час не вистачає освічених кваліфікованих фахівців. Відсутність істотних заходів щодо соціального захисту кадрового персоналу системи дошкільної освіти, призвело до відходу більш кваліфікованих фахівців з державних дошкільних установ в інші сфери діяльності. Одночасно в дошкільні установи приходять кадри, які не мають педагогічної освіти. В результаті різко знижується загальний професійний рівень педагогів. Тому керівник повинен у цьому випадку вміло організувати роботу кадрів, щоб вона сприяла розвитку всіх дітей.