Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Висвітлення проблеми комунікативної поведінки дітей дошкільного віку у науковій літературі




Читайте также:
  1. Авторська казка як засіб морально-духовного виховання дітей дошкільного віку
  2. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ В УМОВАХ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ
  3. Актуальність і ступінь наукової дослідженності проблеми.
  4. Аналіз поведінки споживачів рекламованих товарів та послуг
  5. Біліарні дискінезії у дітей
  6. Варіативність тлумачення у вітчизняному і зарубіжному журналістикознавстві проблеми функцій журналістики
  7. Втілюючись у будь-якому виді діяльності, такі методи є джерелом морально­го досвіду, формування моральних мотивів поведінки у дітей.
  8. Глобальні проблеми: причини виникнення та шляхи вирішення
  9. Екологічні проблеми Полісся. Українське Полісся займає північні райони Волинської, Рівнен­ської, Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Львівської областей.

Одним із головних завдань різнобічного розвитку дошкільників є навчання рідної мови та розвитку мовлення. В старшому дошкільному віці діти повинні повністю оволодіти всіма системами мови, комунікативними вміннями та навичками, а також володіти певним рівнем розвитку мовленнєвого мислення.

Питання з проблем комунікативної поведінки дошкільників із дизартрією при ДЦП неодноразово розглядалися науковцями (К. Семенова, Е. Каліжнюк та О. Раменська, Г. Городецька, Н. Симонова, М. Ейдінова, О.Вінарська, Р. Абрамович-Лехтман, В. Кіріченко, М. Блюміна, М.Іпполітова, І. Мамайчук, О. Мастюкова С. Гайдукевич, В. Гайслер, Ф.Готан, Л. Бєлякова, Н. Волоскова та інші), але і на сьогодні залишається багато проблемних питань стосовно вивчення і ефективного формування комунікативної поведінки дітей цієї категорії.

Звертаючись до праць вітчизняних психологів - Л. Виготского, А.Запорожець, А. Леонтьєва, М. Лісіної, С. Рубінштейн, Д. Ельконіна, ми розглядаємо спілкування як одну з основних умов розвитку дитини.

Саме пізнання і оцінка самого себе через посередництво інших людей є тією ланкою, яка має істотний недолік у розвитку особистості дітей із дизартрією при ДЦП, і саме від комунікативної взаємодії та соціальних умов залежить повноцінний розвиток цих дітей.

Патологічне формування особистості дитини залежить головним чином від її реакції на усвідомлення дефекту, фізичній або сенсорній неповноцінності, ізоляції від однолітків, а також неправильного виховання.

Комплекс неповноцінності при ДЦП виникає у зв'язку з такими психотравмуючими обставинами: недоброзичливим ставленням, соціальною та емоційною депривацією, переживаннями, пов'язаними з утрудненнями в навчанні, порушенням слуху,зору.

Фізичний недолік істотно впливає на соціальну позицію дитини, на її ставлення до навколишнього світу, наслідком чого є спотворення провідної діяльності і спілкування з оточенням. У дітей із дизартрією при ДЦП відзначаються такі порушення особистісного розвитку, як знижена мотивація до діяльності, страхи, пов'язані з пересуванням і спілкуванням, прагнення до обмеження соціальних контактів.

Окрім цих психогенних чинників велике значення мають несприятливі умови виховання в сім'ї або інтернаті.



Достатній інтелектуальний розвиток у цих дітей може поєднуватись із відсутністю упевненості в собі, самостійності, з підвищеною навіюваністю. Особова незрілість проявляється у наївності суджень, слабкій орієнтованості в побутових і практичних питаннях життя. У дітей і підлітків легко формуються утриманські установки, нездатність і небажання до самостійної практичної діяльності. Виражені труднощі соціальної адаптації сприяють формуванню таких особистісних рис, як боязкість, соромливість, невміння постояти за свої інтереси. Це поєднується з підвищеною чутливістю, образливістю, вразливістю, замкнутістю. При зниженому інтелекті особливості розвитку особистості характеризуються низьким пізнавальним інтересом, недостатньою критичністю. У цих випадках менш виражені стани з почуттям неповноцінності, але відзначається байдужість, слабкість вольових зусиль і мотивації.

Стосовно дітей із мовленнєвими порушеннями, у тому числі із дизартрією, питання спілкування, як специфічної форми діяльності людини, є найбільш гострим, оскільки тісно пов'язане із проблемою їх соціальної адаптації як усередині дитячого колективу, так і поза ним.

Згідно теорії М. Лісіної, емоційне ситуативно-особистісне спілкування, з дорослим, домінуюче в першому півріччі життя дитини, і є передумовою для формування мовлення. При цьому важливе місце в розвитку спілкування поділяють його невербальні форми: крик, плач, посмішка, погляд.



Плач дітей із церебральним паралічем у віці декількох місяців життя значно відрізняється від плачу здорових дітей. Плач хворих дітей зазвичай затухаючий, монотонний, аритмічний, що швидко уривається, фрагментарно однотипний.

У дітей із церебральним паралічем спостерігається затримка в розвитку емоційних реакцій. У них не виражений комплекс пожвавлення при появі матері, на її голос або на посмішку.

У дітей із церебральним паралічем домовленнєвий розвиток часто вже значною мірою порушений. Цим дітям, як правило, недоступний (наприклад, із-за спазмів) досвід, який отримує дитина, що нормально розвивається, на перших етапах свого життя, коли бере до рота будь-які предмети. З цієї причини у них залишається нерозвиненим тактильно-кінестетичне сприйняття органів артикуляції, що є основою для здійснення мовленнєвих рухів. Друга проблема - ледве зрозумілі, або взагалі незрозумілі невербальні сигнали. Міміка, жести, рухи тіла, які для нас є важливими сигналами, у дітей із церебральним порушенням рухових функцій не є однозначним вираженням їх бажань і потреб. Також слід мати на увазі порушення сприйняття, яке утруднює, або робить неможливим прийняття сигналів навколишнього світу (С. Гайдукевич, В. Гайслер, Ф. Готан).

Описані проблеми негативно позначаються на комунікації матері і дитини. При цьому у матері виникають власні труднощі. Вона випробовує шок від народження хворої дитини, не розуміє її невербальні сигнали, які не лише слабкі і невиразні, але і нерідко мають відразливий характер.



Відсутність повноцінного спілкування з матір'ю, часті і довгі перебування в лікарні (де її не розуміють і не приймають) призводять до того, що дитина вже в ранньому дитинстві має проблеми емоційного характеру. Вона недовірлива, невпевнена, почуває себе немов би замкнутою у своєму неповноцінному тілі. Наслідком такого стану може бути агресія, аутоагресія, різні порушення поведінки, що, у свою чергу, знову негативно позначаться на комунікації.

Мовлення як основний засіб спілкування, як відомо, розвивається через рух і в соціальному контакті, і його основа закладається ще на першому році життя дитини. Коли у дитини при ДЦП є відхилення сенсомоторної сфери, управління мімікою обличчя і жестами, кінестетичного сприйняття, контролю за диханням і пересуванням, артикуляції, звуковимовляння, зникає можливість самостійно реалізовувати себе у навколишньому світі. Усе це чинить безпосередній вплив на розвиток комунікативної діяльності і психічний розвиток у цілому [97].

У дітей із дизартрією при ДЦП функція спілкування розвивається нерівномірно, на відміну від здорових дітей. Найбільш розвиненими у цих дітей у 2-3 роки виявляються мотиви, форми і потреби спілкування. Останнє місце займають засоби спілкування. Порушення артикуляції і координації рухів несприятливо відбивається на процесі спілкування з дорослим. Так само негативно позначається на спілкуванні нездатність виразити власний емоційний стан.

На відміну від здорових дітей перших трьох років життя діти з ДЦП поводяться пасивно і не виявляють особливого бажання до співпраці з дорослим. Вони не прагнуть з власної ініціативи до спілкування, але при наполегливому спонуканні і підтримці встановлюють контакти. При зверненні до них дорослого діти обмінюються враженнями і періодично шукають підтримки і уваги дорослого. Зкспресивно-мімічною мовою, на відміну від здорових дітей користуються украй рідко, частіше вживають жести [106].

Дії з іграшками і предметами у цих дітей мають одноосібний характер, рідко з'являється бажання діяти спільно з дорослим, або наслідувати його дії. Діти не звертають уваги на дорослого, іграшка, або будь-яке нове заняття цікавлять їх більше, ніж вступ у контакт з дорослим. Не спостерігається активного прагнення розділити гру з партнером або звернутися до нього [7].

У процесі спілкування діт-и 2-3 років із дизартрією при ДЦП украй рідко користуються мовленням. Експресивно- мімічні засоби спілкування, жвавий погляд, рухові спонтанні реакції з'являються не відразу і є короткочасними, монотонними і маловиразними. В процесі спілкування діти з ДЦП вважають за краще використовувати жести, супроводжують їх різкою мімікою і гримасами підкреслено окличного характеру, виражаючи таким чином свої емоції (наприклад, замість слова «дай» діти використовують гримаси, немов би розмовляючи самі з собою). Встановлення контакту відбувається тільки при ініціативі і підтримці дорослого. Слабко проявляється емоційний стан або бажання поділитися враженнями.

Таким чином, у дітей з ДЦП у віці перших трьох років формуються ті ж мотиви і форми спілкування, що і у здорових дітей. Проте, потреба в спілкуванні виражена менш інтенсивно. Це можна пояснити як природною гиперопікою дорослих по відношенню до хворої дитини, так і слабкою пізнавальною активністю дітей, обумовленою сенсомоторною недостатністю і соціальною ізоляцією в домашніх умовах. Відставання в розвитку засобів спілкування пов'язане також з малою комунікативною активністю дитини із дизартрією при ДЦП і з недостатнім розвитком функцій, включаючи моторні компоненти.

Діти з церебральним паралічем у дошкільному і молодшому шкільному віці зазвичай ще менш багатослівні, і їх відповіді менш різноманітні.

Порушення дихання, роботи м'язів гортані і горла, артикуляторних м'язів негативно впливає на формування плачу, гуління і лепету в домовленнєвому періоді. Ослаблена когнітивна діяльність і відсутність комунікативного досвіду - основні чинники, що впливають на формування комунікативних навичок.

Коли дитина з руховими порушеннями намагається почати розмову, їй доводиться стикатися з різними складнощами, їй складно встановити контакт, оскільки нерідко її погляди, рухи, слова бувають незрозумілі для оточення. Після невдач у контактах у дітей із ДЦП рідко з'являється бажання ініціативи.

Рухові порушення впливають і на невербальне спілкування. Якщо руками неможливо робити зрозумілі жести, передача повідомлень ускладнюється. Навички невербального спілкування розвиватимуться тільки тоді, коли оточення зустріне подібні спроби з розумінням.

Уперше в спеціальній психології опис розвитку особистості дитини з дефектом був даний Л. Виготським. Він переконливо показав, що будь-який дефект, будь-який тілесний недолік є чинником, що до певної міри змінює відносини людини з навколишнім світом, що в результаті дає «соціальну ненормальність поведінки».

Ослаблена когнітивна діяльність і відсутність комунікативного досвіду - основні чинники, що впливають на формування комунікативної поведінки. Рухові порушення впливають на невербальне спілкування. Якщо руками неможливо робити зрозумілі жести, передача повідомлень ускладнюється. Психологічним фактором, яки істотно впливає на розвиток комунікативної поведінки, стають недоліки мовлення і опорно-рухового апарату у дітей із дизартрією при ДЦП тільки тоді, коли діти вступають у спілкування з тими, хто відрізняється від них, - оточення з нормальним розвитком [19].

Отже, у дітей із дизартрією при ДЦП формуються ті не мотиви і форми спілкування, що і у здорових дітей, проте потреба в спілкуванні виражена менш інтенсивно. Це можна пояснити гиперопікою, слабкою пізнавальною активністю дітей, обумовленою сенсомоторною недостатністю і соціальною ізоляцією в домашніх умовах. Відставання в розвитку засобів спілкування пов'язане з малою комунікативною активністю і з недостатнім розвитком функцій, включаючи моторні компоненти.

Порушення соціальних контактів призводить до низки відхилень у формуванні особистості у дітей із дизартрією та патологією опорно-рухового апарату і за відсутності, або недостатньо кваліфікованої психолого-педагогічної корекції можуть викликати появу негативних рис характеру.

Все вище зазначене обумовлює необхідність детального вивчення особливостей комунікативної поведінки дітей із дизартрією при ДЦП, їх індивідуальних та компенсаторних можливостей.

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 38; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты