Особистості мовленнєвої діяльності дітей із дизартрією при ДЦП

Мовлення - найважливіша психічна функція, властива тільки людині.

На основі мови і її смислової одиниці - слова формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприйняття, уява, пам'ять. На величезне значення мовлення для розвитку мислення і формування особистості неодноразово вказував Л. Виготський, який писав: «Розвиток усного мовлення, ймовірно, найзручніше явище для того, щоб прослідкувати механізм формування поведінки і зіставити підхід до цих явищ, типовий для вчення про умовні рефлекси, з психологічним підходом до них. Розвиток мовлення представляє перш за все історію того, як формується одна з найважливіших функцій культурної поведінки дитини, яка лежить в основі накопичення його культурного досвіду» [19, с. 102].

Мовлення формується в процесі загального психофізичного розвитку дитини. До умов формування нормального мовлення відносяться не ушкоджена центральна нервова система (ЦНС), збережені слух і зір і достатній рівень активного мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.

В тих випадках, коли у дитини збережений слух, не порушений інтелект, але є значні мовленнєві порушення, які не можуть не позначитися на формуванні всієї її психіки, говорять про особливу категорію аномальних дітей - з мовленнєвими порушеннями.

Мовленнєві порушення дуже різноманітні, їх різноманітність залежить від складності анатомо-фізіологічних механізмів, що беруть участь у формуванні і протіканні мовленнєвого акту; від тісної взаємодії людського організму із зовнішнім середовищем; від соціальної обумовленості мовлення як відносно його форми, так і змісту.

Причини виникнення мовленнєвих порушень поділяються на органічні і функціональні. Органічні причини - це травми і хворобливі процеси, які вражають різні ланки як власне мовленнєвого апарату, так і відділів нервової системи, які мають відношення до мовленнєвої функції.

Однією з актуальних проблем логопедії є дизартричні розлади, корекція яких має важливе медико-педагогічне, психологічне і соціальне значення.

Дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної і просодичної сторони мовлення, пов'язане з органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи.

До особливостей моторики артикуляційного апарату осіб із дизартричними розладами належать шість видів порушень:

1) обмеженість або нездатність довільних рухів органів артикуляції;

2) змінний (нестійкий) характер порушень м'язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі;

3) наявність гіперкінезів (примусових рухів);

4) частота оральних синкінезій;

5) порушення імпульсації від м'язів артикуляційного апарату;

6) вплив патологічних тонічних рефлексів на м' язи артикуляційного апарату.

Порушення моторики, голосоутворення і дихання призводить до того, що мовлення дітей стає «стертим», з гугнявим відтінком, часто скандованим, малозрозумілим для оточення зі значними порушеннями звуковимови. Діти швидко стомлюються, для вираження процесів артикуляції Та фонації вони постійно мають прикладати зусиль.

Термін «дитячий церебральний параліч» (ДЦП) об'єднує низку синдромів, які виникають у зв'язку з ураженням мозку. ДЦП розвивається в результаті ураження головного і спинного мозку від різних причин на ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку плоду і в пологах. Основним клінічним симптомом ДЦП є порушення рухової функції, пов'язаної із затримкою розвитку і неправильним розвитком статокінетичних рефлексів, патологією тонусу, парезами.

До основного симптому ДЦП - рухові розлади - в більшій частині випадків приєднуються порушення психіки, мовлення, зору, слуху. У деяких дітей спостерігаються судомні синдроми. Без відповідної своєчасної корекції моторного розвитку ця вада здійснює несприятливий вплив на весь хід формування нервово-психічних функцій дитини.

Причини розвитку ДЦП різноманітні. Прийнято виділяти: пренатальні, перинатальні і постнатальні несприятливі чинники, що мають відношення до походження ДЦП. На практиці найчастіше зустрічаються комбінації таких чинників, діючих на різних етапах розвитку.

До пренатальних чинників відносять стан здоров'я матері, відхилення в ході вагітності, чинники, що порушують розвиток плоду. До перинатальних - асфіксії в пологах, родові травми. Постнатальні чинники впливають після народження, у молодшому дитячому віці, це травиш головного мозку, інфекційні захворювання (менінгіт), інтоксикації, різноманітні новоутворення в мозку.

Оскільки термін «дитячий церебральний параліч» не може включити усе різноманіття патологічних зрушень, що виникають при цьому захворюванні, вже багато років ведуться пошуки і розробки оптимальної класифікації цієї недуги.

У клінічній практиці використовується найчастіше класифікація К.Семенової (1979, в яку включені власні дані автора і елементи класифікації Д. Футера (1967) і М. Цукера (1947)) [6; 40; 29].

1. Спастична діплегія (хвороба Літтла) - тетрапарез, при якому руки страждають значно менше, ніж ноги. Діти можуть обслуговувати себе, писати, опанувати низку трудових навиків. Найпоширеніші прояви - затримка психічного і мовленнєвого розвитку. Часто зустрічається патологія черепних нервів: збіжна косоокість, атрофія зорових нервів, порушення слуху, порушення мовлення у вигляді затримки його розвитку.

При цій формі паралічу наявні елементи псевдобульбарно- го синдрому дизартрії, які обумовлені центральним паралічем м'язів інервованих язикоглотковим, блукаючим і під'язиковим нервами, унаслідок двостороннього ураження рухових кірково-ядерних шляхів; виявляється монотонністю, невиразністю мови, іноді підвищеною гучністю і напруженим сповільненням. Характерний носовий відтінок (гугнявість), порушена плавність мовлення.

2. Подвійна геміплегія - одна з найважчих форм ДЦП. Клінічно діагностується спастична тетраплегія (тетрапарез), псевдобульбарний синдром, когнітивні і мовленнєві порушення. У більшості дітей спостерігаються епілептичні напади. Майже в половині випадків рухові розлади супроводжуються патологією черепних нервів: косоокістю, атрофією зорових нервів, порушеннями слуху.

3. Гіперкінетична форма. При цій формі ушкоджуються структури екстрапірамідної системи і слухового аналізатора. У клінічній картині характерна наявність гіперкінезів: атетоз, хореоатетоз, торсийна дистонія, дизартрія, окорухові порушення, зниження слуху. Характеризується мимовільними рухами (гіперкінезами), підвищенням м'язового тонусу, одночасно з якими можуть бути паралічі. Інтелект розвивається в основному задовільно. Відсутня правильна установка тулуба і кінцівок. Діти з хорошим інтелектом закінчують школу, середні спеціальні і вищі навчальні заклади, адаптуються до певної трудової діяльності. Мовленнєві порушення спостерігаються частішим у формі гіперкінетичної дизартрії.

До гіперкінетичних форм відносять підкіркову та екстрапі- рамідальну дизартрії.

Підкіркова дизартрія, що виникає при ураженні підкіркових вузлів і їх нервових зв'язків. Для неї характерно порушення м'язевого тонусу і гіперкінезії артикуляційної та мімічної мускулатури. Але при емоційному комфорті хворий може вимовляти звуки, слова і навіть короткі фрази правильно. Під час хвилювання відразу ж виникають артикуляційні судоми, напружуються м'язи язика. Характерною відзнакою цієї дизартрії є порушення просодики мовлення: темпу, ритму, інтонації. Мовлення або дуже прискорене, або дуже сповільнене.

Екстрапірамідальна форма (d.ехtrаруrаmіdаlіs) - обумовлена ураженням стріапаллідарної системи. Характеризується виникненням локомоцій, м'язевими синергіями, гіпо- та гіперкінезами. З боку мовлення розлади темпу - прискорення, сповільнення. Голос глухий, слабкий, незрозумілий тембр, артикуляція звуків наче обірвана.

4. Атонічно-астенічна форма - характеризується низьким тонусом м'язів, атаксією і високими сухожилковими рефлексами. При цій формі ДЦП підкреслюється помірна затримка розвитку інтелекту, а у низці випадків має місце олігофренія у ступені глибокої дебільності, або імбецильності. Нерідкі мовленнєві розлади у формі псевдобульбарної, або мозочкової дизартрії.

Мозочкова дизартрія (d. cerebellafis) або атонічно-астенічна форма, обумовлена ураженням мозочка або його провідних шляхів; характеризується розтягнутим, скандованим мовленням із порушенням модуляції і змінною гучністю, подовжується час вимовляння складу, що призводить до уповільнення мовлення.

5. Геміпаретична форма - (спастична геміплегія, геміпарез) - характеризується однобічним порушенням функції кінцівок. Рука, як правило, страждає більше, ніж нога. Діти з геміпарезами опановують вікові навички пізніше, ніж здорові діти, тому рівень соціальної адаптації, як правило, визначається не мірою рухового дефекту, а інтелектуальними можливостями дитини. У 25-35% дітей спостерігається олігофренія.

Бульбарна форма (d. buulbaris від гр. - цибулина, форму якої нагадує довгастий мозок.) дизартрії обумовлена периферичним парезом або паралічем м'язів, що беруть участь в артикуляції, унаслідок ураження язикоглоткового, блукаючого і під'язикового нервів і їх ядер. У дитячій практиці зустрічається однобічне вибіркове ураження лицевого нерва при вірусних захворюваннях, або при запаленні середнього вуха. Характеризується глухим, слабким голосом, порушенням артикуляції зімкнених звуків, спрощується форма щілини у щілинних звуках, тембр гугнявий, порушена акцентуація та мелодика мовлення.

За глибиною порушення мовленнєвої моторики виділяють різні ступені дизартрії. Остання ступінь, коли усне мовлення не розвивається зовсім, має назву анартрії. Зрозуміти мовлення такої дитини практично неможливо. В той же час, хороший розумовий розвиток, збережене внутрішнє мовлення, потреба в спілкуванні дозволяють їй при правильному навчанні опанувати грамоту і програму зі загальноосвітніх предметів не гірше за звичайних дітей.

Легкий ступінь порушень мовленнєвої моторики отримав назву - стерта форма дизартрії. При стертій формі дизартрії весь властивий дизартрії симптомокомплекс виявляється не яскраво. Часто стерту дизартрію діагностують як складну дислалію.

Найчастіше зустрічається змішана форма ДЦП. При ній поєднуються усі перераховані вище форми мовленнєвих порушень.

Аналіз спеціальної літератури свідчить, що, крім мовленнєвих порушень, структура дефекту у дітей із дизартрією при ДЦП включає в себе специфічні відхилення у психічному розвитку.

Психічний розвиток дітей, що страждають церебральними паралічами, має типові особливості. Він не лише уповільнений, але і порушений. Особливо характерна непропорційність у розвитку вищих психічних функцій, а також мислення. При деяких формах захворювання відзначається невідповідність між задовільним загальним рівнем розвитку абстрактного мислення і недостатністю просторових уявлень, що надалі обумовлює специфічні труднощі в засвоєнні дитиною рахункових операцій.

У ході психолого-педагогічного дослідження дітей із легкою формою дизартрії Р.І. Мартинова встановила, що у дітей із дизартрією порівняно з дітьми, що мають нормальне мовлення, є розлади уваги як наслідок недостатньої рухливості основних нервових процесів у корі головного мозку.

Слабкість процесу запам'ятовування слів дітьми а легкою формою дизартрії пов'язана не лише з порушенням їх фонематичного слуху, а й з розладом активної уваги.

З боку мисленнєвих процесів зустрічається уповільненість, інертність, які поєднується з церебрастемічним синдромом. Для більшості дітей характерним є сповільнене формування просторово-часових уявлень, оптико-просторового гнозису, конструктивного праксису (Р. Мартинова).

При дизартрії часто зустрічається затримка психічного розвитку органічного типу, іноді олігофренія. Спостерігається важка поведінка з нестійким настроєм, що супроводжуються плачем, часто бувають афективні спалахи.

Емоційні розлади у дітей із дизартрією проявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості, підвищеної чутливості до звичайних подразників оточуючого середовища, схильності до коливань настрою. Підвищена емоційна лабільність поєднується з інертністю емоційних реакцій.

У дошкільному і шкільному віці вони схильні до роздратованості, коливання настрою, метушливості, часто виявляють жорстокість, негативізм. Руховий неспокій посилюється при втомі, деякі діти схильні до реакцій істероїдного типу. Інші - лякливі, загальмовані в новій обстановці, уникають труднощів, погано пристосовуються до зміни обставин.

При надмірних фізичних та інтелектуальних навантаженнях, хибному вихованні ці реакції закріплюються, і виникає загроза формування патологічного характеру.

У дітей із дизартрією переважають мотиви уникнення невдачі над мотивами досягнення. Це є свідченням того, що діти із дизартрією не прагнуть до покращення результатів своєї діяльності, не проявляють наполегливості у досягненні своїх цілей, що викликано страхом зазнати невдачі, зробити щось не так; причиною цього може бути також невпевненість у собі, це провокує появу таких особистісцих якостей, як пасивність, безініціативність. Порівняно з дітьми-дизартриками діти з нормальним психофізичним розвитком володіють вищим рівнем мотивації досягнення і будуть шукати її, більше впевнені в успішному вирішенні цих ситуацій, наполегливі у досягненні цілей, добре почуваються у ситуаціях змагання.

Порушення мовлення і інтелекту у дітей із дизартрією при ДЦП зустрічаються з однаковою частотою.

Отже ДЦП є складним захворюванням, яке обумовлене складністю рухових, психічних і мовленнєвих порушень, що значно ускладнює успішне формування комунікативної поведінки дітей цієї категорії.