Висновки до І розділу

Одним із головних завдань різнобічного розвитку дошкільників є навчання рідної мови та розвитку мовлення. У старшому дошкільному віці діти повинні повністю оволодіти всіма системами мови, комунікативними вміннями та навичками, а також володіти певним рівнем розвитку мовленнєвого мислення.

Питання з проблем комунікативної поведінки дошкільників із дизартрією при ДЦП неодноразово розглядалися науковцями (К. Семенова, Е. Каліжнюк та О. Раменська, Г. Городецька, Н. Симонова, М. Ейдінова, О.Вінарська, Р. Абрамович-Лехтман, В. Кіріченко, М. Блюміна, М.Іпполітова, І. Мамайчук, О. Мастюкова С. Гайдукевич, В. Гайслер, Ф.Готан, Л. Бєлякова, Н. Волоскова та інші), але і на сьогодні залишається багато проблемних питань стосовно вивчення і ефективного формування комунікативної поведінки дітей цієї категорії.

Саме пізнання і оцінка самого себе через посередництво інших людей є тією ланкою, яка має істотний недолік у розвитку особистості дітей із дизартрією при ДЦП, і саме від комунікативної взаємодії та соціальних умов залежить повноцінний розвиток цих дітей.

Отже, у дітей із дизартрією при ДЦП формуються ті ж мотиви і форми спілкування, що і у здорових дітей, проте потреба в спілкуванні виражена менш інтенсивно. Відставання в розвитку засобів спілкування пов'язане з малою комунікативною активністю і з недостатнім розвитком функцій, включаючи моторні компоненти.

Порушення соціальних контактів призводить до низки відхилень у формуванні особистості у дітей із дизартрією та патологією опорно-рухового апарату і за відсутності, або недостатньо кваліфікованої психолого-педагогічної корекції можуть викликати появу негативних рис характеру.

У вище зазначене зумовлює необхідність детального вивчення особливостей комунікативної поведінки дітей із дизартрією при ДЦП, їх індивідуальних та компенсаторних можливостей.

Мовлення - найважливіша психічна функція, властива тільки людині.

Мовлення формується в процесі загального психофізичного розвитку дитини. До умов формування нормального мовлення відносяться не ушкоджена центральна нервова система (ЦНС), збережені слух і зір і достатній рівень активного мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.

Однією з актуальних проблем логопедії є дизартричні розлади, корекція яких має важливе медико-педагогічне, психологічне і соціальне значення.

За глибиною порушення мовленнєвої моторики виділяють різні ступені дизартрії. Остання ступінь, коли усне мовлення не розвивається зовсім, має назву анартрії. Зрозуміти мовлення такої дитини практично неможливо. В той же час, хороший розумовий розвиток, збережене внутрішнє мовлення, потреба в спілкуванні дозволяють їй при правильному навчанні опанувати грамоту і програму зі загальноосвітніх предметів не гірше за звичайних дітей.

У дітей із дизартрією переважають мотиви уникнення невдачі над мотивами досягнення. Це є свідченням того, що діти із дизартрією не прагнуть до покращення результатів своєї діяльності, не проявляють наполегливості у досягненні своїх цілей, що викликано страхом зазнати невдачі, зробити щось не так; причиною цього може бути також невпевненість у собі, це провокує появу таких особистісцих якостей, як пасивність, безініціативність. Порівняно з дітьми-дизартриками діти з нормальним психофізичним розвитком володіють вищим рівнем мотивації досягнення і будуть шукати її, більше впевнені в успішному вирішенні цих ситуацій, наполегливі у досягненні цілей, добре почуваються у ситуаціях змагання.

Отже ДЦП є складним захворюванням, яке обумовлене складністю рухових, психічних і мовленнєвих порушень, що значно ускладнює успішне формування комунікативної поведінки дітей цієї категорії.