КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Орлине гніздо
– Ваша милість так вважають? – Звісно, юний мій друже. Звісно, що так! Пауль сумно зітхнув. – А от я… – юнак розгублено замовк. – Юний мій друже, якщо ти мовчки зберігатимеш свої думки при собі, чим тоді зможу я тобі зарадити? – якомога м'якше запитав граф. – Я не знаю, в чому полягає Божа воля відносно мене, – похмуро пробурмотів Пауль, відвернувшись від принца. – Мені хотілось би знати, коли Ви, Ваша милосте, зрозуміли своє істинне – тобто вище своє призначення? І знов обличчя принца осяяла сніжно‑чиста приязна посмішка, знов він повторив: – Так‑так, юний мій друже, ти на вірному шляху і маєш усі шанси піти дуже далеко… Юнак вклонився, висловлюючи графові подяку. Проте все ж таки повторив: – То коли ж Ваша милість зрозуміли Божу волю? – А от це облиш, – не змінюючи виразу обличчя, сказав Великий Магістр. – Гаразд, Ваша милосте, – покірно мовив Пауль. – Юність нетерпляча, – зітхнув принц, – це її недолік. – Повністю погоджуюся з Вашою милістю, – неохоче підтакнув юнак. – А якщо погоджуєшся, то будь досконалим! Викоріни цей свій недолік, мій юний друже! Пауль ще раз вклонився, цього разу мовчки. – Втім, властива юності нестриманість минає надто швидко, як і сама юність, – граф знов зітхнув. – Свого часу мій Вчитель і мене навчав стриманості так само, як от я навчаю тебе зараз. Причому, кажучи відверто, тільки з часом я оцінив його мудрість, а попервах теж все поривався діяти, причому якнайшвидше! Бажано навіть – негайно. Нічого доброго з того не виходило, і я таки набив декілька ґуль, перш ніж перестав квапитись. Отакі справи, юний мій друже… – Вашій милості легко говорити, – зітхнув Пауль. – Ваша милість прожили дві тисячі років, ба навіть більше, а от скільки мені відміряв Всевишній… – Заспокойся: тобі Він відміряв часу достатньо, аби ти здійснив покладену на тебе місію, у чому б вона не полягала. – Ви певні, Ваша милість? – Пауль допитливо вдивлявся принцеві у вічі. – А ти сумніваєшся у безкінечній мудрості Всевишнього? – Ні! Звісно, ні… – То як може безкінечно мудрий Бог помилитися щодо міри відведеного людині часу? – розвів руками граф. Юнак знов вклонився, пробурмотівши: – Ваша милість мене дуже втішили. – Якщо так, то давай‑но зіграємо в одну непросту гру, – в очах принца раптом спалахнули іскорки лукавства. – Як це?! – Пауль був ошелешений подібною пропозицією. – Хіба ж ми діти, щоб витрачати життя на забавки… – Ні, юний мій друже, гра ця зовсім іншого роду, – всміхнувся Великий Магістр. – У що ж ми гратимемо? – У мовчанку, друже. У мовчанку. – Навіщо?! – Бо то є справжній іспит на витривалість. Ти, молодий і нестриманий, спробуй‑но посеред ночі якнайдовше мовчки просидіти тут, біля мене – і при цьому не ворухнутись та не заснути. – А як же Ваша милість?.. – Я зроблю те саме: сидітиму мовчки й нерухомо, здіймаючись у вищі світи та спостерігаючи за образами минулих епох. То як, згода? – Якщо Ваша милість накажуть… – Зважаючи на виявлені тобою, юний друже, особистісні якості, зараз я не хочу тобі наказувати. Ти мусиш погодитись сам – цілковито добровільно. Пауль подумав трохи, потім кивнув: – Охоче погоджуюсь, Ваша милосте. – Тільки вкинь до каміна побільше дров, бо до ранку ще декілька годин, – і почнемо… Доки юнак порався біля каміна, принц якнайзручніше влаштувався у своєму кріслі, поправив теплий плед і ледь чутно прошепотів: – Насамперед, у вищих світах мені б хотілося знов побачитись із нащадком роду, що мав таке ж саме горде, по‑справжньому орлине серце, як і його предки. Щоправда, разом з тим він, на жаль, не уникнув і деяких їхніх помилок…
|